1 Івана 3 KUL

1. Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоб ми дїти Божі звались. Тим то не знає нас сьвіт, що не пізнав Його.

2. Любі, ми тепер дїти Божі; та ще не явилось, що ми будемо; знаємо ж, що, коли явить ся, подібні Йому будемо, бо побачимо Його, яко ж єсть.

3. І всякий, що має сю надїю на Нього, очищує себе, яко і Він чистий.

4. Кожен, хто робить гріх, робить також беззаконнє, і гріх єсть беззаконнє.

5. Знаєте ж, що Він явив ся, щоб гріхи наші взяти, і що гріха нема у Ньому.

6. Кожен, хто у Ньому пробуває, не грішить; кожен, хто грішить, не бачив Його, нї пізнав Його.

7. Дїточки, нехай нїхто вас не обманює: хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний,

8. хто робить гріх, той від диявола, бо від почину диявол грішить. На се явив ся Син Божий, щоб зруйновати дїла диявола.

9. Кожен, хто родив ся з Бога, гріха не робить, бо насїннє Його в ньому пробуває; і не може грішити, бо він з Бога родив ся.

10. По сьому явні дїти Божі, і дї- ти дияволські. Кожен, хто не робить правди, не від Бога, так само й хто не любить брата свого.

11. Се бо віщаннє, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного,

12. не яко ж Каїн, що від лихого був, і забив брата свого; та й за що забив його? тому, що дїла його лихі були, а (дїла) брата його праведні.

13. Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт.

14. Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї.

15. Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого.

16. У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти.

17. Хто ж має прожиток у сьвітї, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому?

18. Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою.

19. І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші;

20. бо коли винує нас серце, (то о скільки більше Бог); бо більший Бог, нїж серце наше, і знає все.

21. Любі, коли серце наше не винує нас, одвагу маєм перед Богом,

22. і, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо.

23. А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам.

24. І, хто хоронить заповідї Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, - по Духові, котрого дав нам.