1 Самуїлова 14 UMT

1. Одного дня Йонатан, син Саула, сказав своєму молодому зброєносцю: «Ходімо до филистимської залоги на тому боці». Але про свій намір він не сказав батькові.

2. Саул сидів під гранатовим деревом в Міґроні, на околиці Ґівеа. З ним було близько шестисот чоловік.

3. Був там і Агіжа, який носив ефод. Він доводився сином Агітуві, братові Іхавода, сина Фінегаса, сина Елі. Ніхто не підозрював, що Йонатан пішов від них.

4. На шляху, яким Йонатан збирався пройти через филистимську залогу, стояли дві зубчасті скелі — по одній з кожного боку. Одна називалася Бозез, а друга — Сене.

5. Одна скеля стояла з півночі, від Мікмаша, а друга — з півдня, від Ґеви.

6. Йонатан звернувся до свого молодого зброєносця: «Давай підемо до сторожової залоги тих чужинців. Може, Господь нам допоможе. Ніщо не може завадити Господу нас врятувати, чи багато нас, чи мало».

7. «Роби, як намислив, — відповів зброєносець. — Іди, а я з тобою і серцем, і душею».

8. Йонатан запропонував: «Ходімо ж! Перейдемо так, щоб нас помітили сторожові, коли будемо наближатись.

9. Якщо вони крикнуть нам: „Стійте, поки ми до вас підійдемо, ми залишимось на місці, до них не йтимемо.

10. Але якщо вони гукнуть: „Піднімайтеся до нас”, — ми піднімемось, тому що це буде нам знаком, що Господь віддав їх у наші руки”».

11. Тож вони обидва показалися филистимській залогі. «Погляньте, — закричали филистимляни, — гебрейці ідуть зі щілин, у яких ховалися».

12. Вартові крикнули Йонатану та зброєносцю: «Ну ж бо, піднімайтеся до нас, ми вас провчимо». Тоді Йонатан сказав своєму слузі: «Піднімайся за мною, бо Господь віддав їх у руки Ізраїлю».

13. Йонатан видерся нагору, чіпляючись руками за все, що на очі траплялося. За ним видряпався зброєносець. Филистимляни падали, поранені Йонатаном, а його зброєносець слідом за ним добивав іще живих.

14. У тій першій сутичці Йонатан зі своїм зброєносцем убили близько двадцяти чоловік на шматку землі, яку пара волів виоре за день.

15. Почалося замішання, що передалося тим, хто отаборився і хто залишався в полі, хто був у сторожових залогах і в наступаючих загонах — земля аж задвиготіла. Цей жах послав Бог.

16. Вартові Саула, які розмістилися в Ґівеа Веніаминового, побачили, як військо розбігається навсібіч.

17. Саул звернувся до людей, що були при ньому: «Перевірте військо й виявіть, хто від нас утік». Коли це зробили, з’ясувалося, що зникли Йонатан та його зброєносець.

18. Саул сказав Агіжі: «Принеси ковчег Божий». А на той час ковчег Божий якраз був у ізраїльтян.

19. Коли Саул розмовляв зі священиком, у филистимському таборі зростала все більша паніка. Тому Саул попросив священика: «Опусти руку».

20. Саул зібрав усе своє військо і повів у наступ. Вони побачили, що филистимляни перелякалися настільки, що почали рубати одне одного.

21. Ті гебреї, які раніше жили з филистимлянами, а тепер служили в їхньому війську, перейшли до ізраїльтян, щоб прислужитися Саулу та Йонатану.

22. Коли всі ізраїльтяни, що ховалися в горах Ефраїма, почули, що филистимляни кинулися навтіч, вони вступили теж у бій і почали переслідувати ворогів.

23. Так Господь врятував Ізраїль того дня, а бої перекинулися за межі Бет-Авена.

24. Ізраїльтяни були дуже пригнічені того дня. Ізраїльтяни почувалися недобре, бо дуже зголодніли. Це сталося тому, що Саул зв’язав їх присягою: «Хто з’їсть хоч крихту до заходу сонця, доки я не помщуся ворогам, той буде проклятий». Тому жоден воїн не мав ані крихти в роті цілий день.

25. Під час битви воїни зайшли в ліс, а там на землі лежали щільники з медом.

26. Вони підійшли до щільників, але жоден не підніс меду до уст, адже боявся порушити клятву.

27. Але Йонатан не чув, як батько зв’язав людей присягою. Тож він простягнув дубця, що був у його руці, й занурив у щільники. Він підніс руку до уст, і розвиднілося йому в очах.

28. Тоді хтось із людей мовив: «Твій батько зв’язав військо клятвою, пообіцявши: „Проклятий буде той, хто скуштує сьогодні щось!” Ось чому люди такі пригнічені».

29. Йонатан відказав: «Батько завдав країні клопоту. Погляньте, як заблищали мої очі, коли я скуштував дещицю цього меду.

30. Наскільки краще було б, якби воїни з’їли щось із того, що відняли у ворогів. Хіба не була б поразка филистимлян іще більшою?»

31. Того дня, коли ізраїльтяни побили филистимлян від Мікмаша до Айжалона, вони вибилися з сил.

32. Вони кинулися грабувати, відбираючи овець, худобу, телят, різати тварин на землі й тут же з’їдати разом з кров’ю.

33. Тоді хтось доповів Саулу: «Поглянь-но, воїни грішать проти Господа, пожираючи м’ясо з кров’ю». «Ви порушили присягу, — сказав він. — Негайно прикотіть сюди великий камінь».

34. А тоді додав: «Ідіть між люди й накажіть їм: „Приведіть кожен свого вола чи вівцю, заріжте її, а потім вже їстимете. Не грішіть проти Господа, поїдаючи живе м’ясо з кров’ю”. То кожен привів вола й зарубав його там.

35. Потім Саул спорудив вівтар Господу. Це був перший вівтар, який він спорудив Господу».

36. Саул сказав: «Давайте спустимося вниз і наздоженемо филистимлян уночі. До ранку їх знищимо, щоб жодного в живих не лишити». «Роби так, як вважаєш найліпше», — погодилися вони. Але священик застеріг: «Спершу спитайте про це Бога».

37. Саул запитав Бога: «Чи слід мені пуститися переслідувати филистимлян? Чи віддаси Ти їх у руки Ізраїлю?» Але того дня Бог йому не відповів.

38. Тож Саул вирішив: «Збирайтеся всі полководці, погляньте і зважте, який гріх сьогодні стався.

39. Присягаюся Господом, Який рятує життя Ізраїлю, навіть якщо провина на синові моєму Йонатані, то й він мусить загинути». Але жоден з людей не відповів.

40. Тоді Саул звернувся до всіх ізраїльтян: «Ви станете по той бік, а ми з Йонатаном, сином моїм, станемо по цей бік». «Роби як вважаєш за краще», — відповіли люди.

41. Тоді Саул сказав: «О Господи Боже Ізраїлю, чому не відповів Ти слузі Своєму сьогодні? Якщо я чи мій син Йонатан провинилися, дай відповідь урим, а якщо згрішив народ Ізраїлю, дай відповідь туммим». Вина упала на Саула та Йонатана, а народ Ізраїлю був виправданий.

42. Саул мовив: «Киньте жереб між мною та моїм сином Йонатаном». Випав Йонатан.

43. От Саул і запитав Йонатана: «Що ти накоїв?» Йонатан відповів йому: «Я лише злизав краплину меду з дубця, якого мав у руці. Невже я мушу за це вмерти?»

44. Саул відповів: «Нехай Господь обійдеться зі мною дуже суворо, якщо ти не помреш, Йонатане».

45. Тут до Саула кинулися люди: «Хіба мусить Йонатан померти? Той, хто приніс величне звільнення Ізраїлю? Нізащо! Як правдою є те, що Господь існує, що з голови Йонатана не впаде жодна волосина, хоча б тому, що він зробив це з Божою поміччю». Ось так люди врятували Йонатана, і його не було страчено.

46. Саул припинив переслідувати филистимлян, і филистимляни пішли на свої землі.

47. Саул захопив землі навколо Ізраїлю. Він воював зі своїми ворогами зусібіч: з Моавом, з аммонійцями, з Едомом, з царями Зови та филистимлянами. Хоч коли б він воював, завжди завдавав їм поразки.

48. Він хоробро боровся і розгромив амаликійців, визволивши Ізраїль з рук тих, хто його грабував.

49. Сауловими синами були: Йонатан, Ішві та Малкі-Шуа. Старшу дочку звали Мерав, а молодщу — Міхал.

50. Його дружину звали Агіноам, дочка Агімааза. Сауловим військом командував Авнер, син Нера, а Нер доводився дядьком Саула.

51. Батько Саула Кіш та батько Авнера Нер були синами Авіела.

52. Скільки Саул жив, стільки й точилася війна з филистимлянами. Тому коли Саул зустрічав дужого чи хороброго чоловіка, то брав до себе на службу.