1 Самуїлова 17 UMT

1. Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою.

2. Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам.

3. Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому.

4. Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь,

5. у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів.

6. На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище.

7. Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів. Перед ним стояв його щитоносець.

8. Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене.

9. Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам».

10. Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося».

11. І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися.

12. Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив.

13. Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий — Авінадав, а третій — Шамма.

14. Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом,

15. а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі.

16. Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська.

17. Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору.

18. А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там.

19. Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами».

20. Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками.

21. Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти.

22. Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів.

23. Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув.

24. А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку.

25. Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі».

26. Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?»

27. Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа».

28. Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!»

29. «Що я такого зробив, — здивувався Давид, — невже й поговорити не можна?»

30. З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли.

31. Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього.

32. Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним».

33. Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат, а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах».

34. Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари,

35. я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті.

36. Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога.

37. Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина». Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою».

38. Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир.

39. Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання. «Я не можу ходити в цьому, я не звик», — пожалівся він Саулу. І все з себе зняв.

40. Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина.

41. Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним.

42. Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним та ставним, не сприйняв його всерйоз.

43. Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами.

44. «Іди-но сюди, — сказав він, — я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!»

45. Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив.

46. Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог.

47. Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!»

48. Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч.

49. Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю.

50. Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його.

51. Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой — мертвий, вони кинулися навтіч.

52. Ізраїльтяни та юдеї з криком побігли за ними й переслідували їх аж до Ґата і брам Екрона. Трупами филистимлян був встелений Шаараїмський шлях аж до воріт Ґата й Екрона.

53. Коли ізраїльтяни повернулися після переслідування филистимлян, вони пограбували їхній табір.

54. Давид забрав голову филистимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю поклав у своєму наметі.

55. Коли Саул побачив, як Давид ішов назустріч филистимлянину, він спитав Авнера, який командував військом: «Авнере, чий син той юнак?» Авнер відповів: «Присягаюся твоїм життям, царю, я не знаю його».

56. Тоді цар звелів: «Довідайся, чий син цей хлопчина».

57. Відразу ж по тому, як Давид повернувся, вбивши филистимлянина, Авнер привів його до Саула. А Давид усе ще тримав голову филистимлянина в руці.

58. «Чий ти син, юначе?» — спитав його Саул. Давид відповів: «Я син твого слуги Єссея з Віфлеєма».