1 Самуїлова 24 UMT

1. Коли Саул повернувся додому після сутичок з филистимлянами, йому донесли, що Давид переховується в пустелі Ен-Ґеді.

2. Саул зібрав з усього Ізраїлю добірне військо з трьох тисяч воїнів і вирушив на пошуки Давида та його людей до скель Диких Кіз.

3. Він підійшов до овечих кошар, що нагодилися по дорозі. Там була печера. Саул зайшов туди з потреби. Давид з військом перебували в глибині печери.

4. Ось Давиду й кажуть його спільники: «Це якраз той день, про який Господь тобі говорив: „Я віддам ворога в твої руки, щоб ти з ним що хочеш, те й зробив”». Підповз Давид непомітно до Саула й відтяв край Саулового плаща.

5. А потім Давид посоромився, що відтяв шматок його плаща.

6. Він сказав своїм людям: «Боронь Боже, щоб я таке чинив моєму володарю, помазаному Господом або піднімав на нього руку, адже його Сам Господь помазав».

7. З цими словами Давид дорікнув своїм людям і не дозволив їм піти проти Саула. Саул встав, вийшов з печери й повернувся на дорогу.

8. Тоді Давид вийшов з печери й крикнув Саулу: «Мій володарю-царю!» Коли Саул озирнувся, Давид поклонився й упав долілиць перед ним.

9. Він звернувся до Саула: «Чому ти слухаєш, коли люди говорять, що Давид наміряється завдати тобі шкоди?

10. Сьогодні ти на власні очі переконався, як Господь вручив тебе в мої руки в печері. Дехто підбурював мене, щоб я тебе вбив, але я пожалів тебе. Я сказав: „Я не підніму руки на мого володаря, тому що він Господом помазаний!

11. Отче, подивися на цей шматок плаща в моїй руці. Я відрізав край твого плаща, але не вбив тебе. Зрозумій же й визнай, що я ні в чому не винен: не робив нічого лихого, не повставав проти тебе. Я нічим не завинив перед тобою, а ти мене переслідуєш і хочеш позбавити життя.

12. Нехай Господь буде нам суддею. Нехай Господь помститься за все те лихе, що ти мені вчинив, але моя рука на тебе не підніметься.

13. Як говориться у давній притчі: „Злі справи творять злі люди”. Тому рука моя тебе не торкнеться.

14. За ким ти пішов, царю Ізраїлю? Кого ти переслідуєш? Дохлого пса чи блоху?

15. Нехай Господь буде нам суддею, нехай Він нас розсудить. Нехай Він розгляне мою справу й підтримає мене. Нехай Він виправдає мене і врятує від твоєї руки”».

16. Коли Давид скінчив говорити, Саул запитав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?» — і зразу ж заридав у голос.

17. Саул сказав Давидові: «Ти справедливіший, ніж я, бо ти добре до мене ставився, але я був недобрий до тебе.

18. Ти показав сьогодні, скільки добра ти мені зробив. Господь віддав мене в твої руки, але ти не вбив мене.

19. Коли чоловік знаходить свого ворога, хіба він відпускає його, не завдавши йому зла? Нехай Господь тебе щедро винагородить за те, як ти зі мною вчинив сьогодні.

20. Тепер я знаю, що ти неодмінно станеш царем і що царство Ізраїлю зміцніє в твоїх руках.

21. Присягни ж Господом, що ти не вигубиш моїх нащадків, що ти не зітреш моє ім’я з батькового роду».

22. Так Давид присягнув Саулу. Тоді Саул повернувся додому, а Давид зі своїми людьми пішов до укріплення.