2 Коринтянам 11 KUL

1. Ой коли б ви трохи потерпіли моє безумство! а таки потерпите мене.

2. Бо я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужові, щоб чистою дївою привести перед Христа.

3. Бою ся ж, щоб, як змій Єву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, (одвернувши) від простоти в Христї.

4. Бо коли ж хто, прийшовши, иншого Христа проповідує, котрого ми не проповідували, або духа иншого ви приймаєте, котрого не прийняли, або инше благовістє, котрого не одержали; то ви були б дуже терпіливі.

5. Думаю бо, що я нїчим не зоставсь позаду переднїх апостолів.

6. Хоч бо я й неук словом, та не розумом; нї, ми знані у всьому між вами.

7. Або гріх я зробив, себе смиряючи, щоб ви пійшли вгору, бо даром благовістє Боже проповідував вам?

8. Од инших церков брав я, приймаючи плату, на служеннє вам;

9. і, прийшовши до вас, та й бувши в недостатку, не був я нїкому важким; бо недостаток мій сповнили брати мої, що прийшли з Македониї; та й у всьому я хоронив себе, щоб не бути вам важким, і хоронити му.

10. (Як) істина Христова є в менї (так вірно), що похвала ся не загородить ся від мене в сторонах Ахайських.

11. Чого ж? хиба, що не люблю вас? Бог знає (те).

12. Що ж роблю, те й робити му, щоб відтяти причину тим, що хочуть причини, щоб чим хвалять ся, (у тому) показались як і ми.

13. Бо такі лжеапостоли, робітники лукаві, прикидають ся апостолами Христовими.

14. І не диво: сам бо сатана прикидаєть ся ангелом сьвітлим.

15. Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по дїлам їх.

16. Знов глаголю: щоб нїхто не вважав мене за безумного; коли ж нї, хоч яко безумного мене прийміть, щоб хоч трохи менї похвалитись.

17. А що глаголю, не глаголю по Господї, а мов би в безумстві, у сїй певнотї похвали.

18. Яко ж бо многі хвалять ся по тїлу, то й я хвалити мусь.

19. Радо бо терпите безумних, розумними бувши.

20. Терпите бо, як хто підневолює вас, як хто жере (вас), як хто обдирає (вас), як хто величаєть ся, як хто бє вас у лице.

21. Робом досади глаголю, так нїби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюєть ся (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь.

22. Вони Євреї? І я. Вони Ізраїльтяне? І я. Вони насїннє Авраамове? І я.

23. Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту.

24. Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я.

25. Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибинї;

26. у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городї, у бідах у пустинї, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами;

27. у працї і в журбі, почасту в недосипанню, в голодї і жаждї, в постах часто, в холодї й наготї.

28. Опріч того, що осторонь, налягає на мене щоденна журба про всї церкви.

29. Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів?

30. Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї.

31. Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю.

32. У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотївши піймати мене;

33. і віконцем у коші спущено мене по стїнї, і втік я з рук його.