2 Коринтянам 4 UMT

1. Ось чому, маючи це служіння з Божої милості, ми не впадаємо у відчай.

2. Навпаки, ми цілком відмовились від таємних і ганебних звичаїв. Ми не вдаємося до шахрайства, ані до перекручення Слова Божого. Виявляючи Істину, ми віддаємо себе людському сумлінню перед Богом.

3. І якщо Добра Звістка, яку ми проповідуємо, схована, то лише для тих, хто став на шлях загибелі.

4. Сатана — «бог» цього світу, осліпив розум цих невіруючих, щоб вони не бачили світла, що йде від Доброї Звістки про славу Христа, та Він є образом Всевишнього Бога.

5. Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса.

6. Бог сказав: «Із темряви засяє світло». Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа.

7. Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам.

8. У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач.

9. Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо.

10. Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося.

11. Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах.

12. Отже, смерть порядкує в нас, а життя — у вас.

13. Ми маємо один і той же Дух віри, про який сказано у Святому Писанні: «Я повірив, і тому говорив». Отже, ми теж віримо, і тому говоримо.

14. Ми знаємо, що Той, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, також воскресить і нас разом з Ісусом, і поставить нас разом з вами перед Ним.

15. Бо все це робиться заради вас, щоб, як милість Божа поширюється на все більше число людей, вона приносила все більшу подяку і славу Богу.

16. Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося.

17. Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну славу, яка безмежно перевершує ці страждання.

18. Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне.