2 Коринтянам 7 UTT

1. Отже, маючи такі обітниці, улюблені, очистьмо себе від усякої нечистоти тіла та духа, звершуючи святі справи в Божому страху.

2. Зробіть місце для нас. Ми нікого не скривдили, нікому не нашкодили, нікого не використали.

3. Не на осуд кажу, бо раніше сказав я, що ви в наших серцях, так щоб нам разом померти або ж разом жити.

4. Маю велику впевненість щодо вас, дуже пишаюся вами; при всій нашій журбі я сповнився втіхою і переповнився радістю.

5. Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, ми в усьому бідували: зовні — боротьба, усередині — страх.

6. Але Бог — Той, Хто втішає покірних, — потішив нас приходом Тита,

7. і не лише його приходом, а й утіхою, коли, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу ревність за мене, радів за вас; тому я ще більше зрадів.

8. Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся, оскільки бачу, що послання, хоч і тимчасово, засмутило вас;

9. тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви по-Божому засмутилися, щоб ні в чому не зазнати втрати через нас.

10. Адже смуток, що по-Божому, приносить покаяння на спасіння, — ним не слід журитися, а смуток світу спричиняє смерть.

11. Саме це засмучення по-Божому, — дивіться, яку старанність у вас викликало, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими в справі.

12. А коли я і написав вам, то не через того, хто скривдив, і не задля скривдженого, а щоб ваша турбота про нас виявилася для вас перед Богом.

13. Тому ми втішилися. При нашій радості ми ще значно більше втішилися радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.

14. Тож коли я перед ним чимось похвалився вами, то не був засоромлений, але оскільки все, про що ми говорили, є правдою, то й те, чим ми хвалилися перед Титом, виявилося правдою.

15. А його серце дуже прихильне до вас, коли згадує про послух усіх вас, як ви зі страхом і трепетом прийняли його.

16. Радію, що в усьому можу покластися на вас.