2 Царів 6 UMT

1. З громади пророків Елішу попросили: «Послухай-но, те місце, де ми живемо перед тобою, занадто тісне для нас.

2. Ходімо до Йордану, кожен зможе взяти по деревині, й збудуємо там хату, де й оселимося». Еліша погодився: «Ходімо».

3. Потім котрийсь із пророків його запитав: «А чи не зміг би ти прийти зі своїми рабами?» «Гаразд», — погодився Еліша

4. й пішов з ними. Вони підійшли до Йордану й почали валити ліс.

5. Коли один із них рубав дерево, залізна сокира упала в воду. «О мій володарю, — скрикнув він, — вона ж позичена!»

6. Божий чоловік запитав: «Де вона впала?» Коли той показав йому місце, він вирізав лозину і кинув її в воду, змусивши сокиру виплисти.

7. «Вийми її», — сказав він. Тоді чоловік простягнув руку і взяв її.

8. Сталося так, що арамійський цар воював з Ізраїлем. Порадившись із підданими, він сказав: «Я розташую табір там-то й там-то».

9. Еліша, Божий чоловік, послав своє попередження ізраїльському цареві: «Остерігайся того місця, не проходь там, бо саме туди направляються арамійці».

10. Тож ізраїльський цар перевірив те місце, на яке вказав Божий чоловік. Знову й знову застерігав Еліша царя, щоб той був обережним у певних місцях, і тим самим врятував життя багатьом ізраїльтянам.

11. Це розлютило арамійського царя. Він покликав своїх підданих і почав їх допитувати: «Чи не скажете мені, хто з нас на боці царя Ізраїлю?»

12. «Ніхто, мій володарю-царю, — сказав один із підданих, — але Еліша, пророк, який живе в Ізраїлі, переповідає ізраїльському царю всі ті слова, які ти вимовляєш в опочивальні».

13. «Піди й відшукай, де він є, — наказав цар, — щоб я міг послати людей схопити його». Цареві прийшло повідомлення: «Він у Дотані».

14. Тоді цар послав коней, колісниці, багато воїнів. Вони дісталися до міста вночі й оточили його.

15. Коли слуга Божого чоловіка наступного ранку прокинувся й вийшов надвір, місто було оточене військом, кіньми й колісницями. «О мій володарю, що нам робити?» — запитав слуга.

16. Еліша відповів: «Не бійся! Військо, що воює за нас, — більше, ніж це військо».

17. Тоді Еліша почав молитися: «О Господи, розплющ йому очі, щоб він побачив». Тоді Господь розкрив очі слузі, той подивився і побачив, що схили гір заповнені кіньми й вогненними колісницями, які обступили Елішу.

18. Коли вороги підступилися до нього, Еліша помолився Господу: «Удар цих людей сліпотою». От Він і наслав на людей сліпоту, як просив Еліша.

19. Еліша їм сказав: «Це не та дорога, це не те місто. Йдіть за мною, і я вас виведу до того чоловіка, якого ви шукаєте». Так він повів їх до Самарії.

20. Коли вони ввійшли в місто, Еліша попросив: «Господи, відкрий очі цим людям, щоб вони бачили». Тоді Господь відкрив їм очі, вони поглянули й побачили, що опинилися в Самарії.

21. Коли ізраїльський цар побачив їх, він запитав Елішу: «Мені що, вбити їх, батьку? Їх повбивати?»

22. «Не вбивай їх, — відповів він. — Хіба ж убив би ти полонених власним мечем чи з лука? Поклади перед ними їжу й питво, щоб вони могли поїсти й випити, й повернутися до володаря».

23. Тож він влаштував для них бучне частування, а коли вони наїлися й напилися, відіслав їх, і вони повернулися до свого пана. Так арамійські орди більше не нападали на Ізраїльську землю.

24. Згодом Бен-Гадад, арамійський цар, зібрав усе військо, вирушив на Самарію і оточив її.

25. У місті лютував голод, облога так надовго затяглася, що голову віслюка продавали за вісімдесят шекелів срібла, а чвертка кава голубиного посліду коштувала п’ять шекелів.

26. Коли цар Ізраїлю проходив по муру, до нього кинулася з криком жінка: «Допоможи мені, мій володарю-царю!»

27. Цар відізвався: «Якщо тобі не допомагає Господь, де можу знайти для тебе поміч я? На току, чи на винокурні?»

28. Потім запитав її: «Що сталося?» Вона відповіла: «Ця жінка сказала мені: „Віддай нам сина, щоб ми могли його сьогодні з’їсти, а завтра з’їмо мого сина”».

29. От ми й зварили мого сина й з’їли його, а іншого дня я сказала їй: «Віддай свого сина, щоб ми його з’їли, але вона його сховала».

30. Коли цар почув жінчині слова, він розірвав на собі шати. Як він ішов по муру, люди дивилися на нього, а під одягом у нього була жалобна волосяниця.

31. Він сказав: «Хай Бог зі мною нещадно обійдеться, якщо голова Еліші, сина Шафата, залишиться сьогодні на його плечах!»

32. Еліша тим часом сидів удома, були там і старійшини. Цар вислав спершу посланця до нього. Але ще до його прибуття Еліша звернувся до старійшин: «Хіба ви не бачите, що цей убивця засилає чоловіка до мене, щоб відсікти мені голову? Послухайте, коли прибуде посланець, добре тримайте двері, щоб він не ввійшов. Хіба за ним не чутно кроків його пана?»

33. Він ще говорив, а вже прийшов посланець і сказав: «Це лихо прийшло до нас від Господа! Навіщо ще чогось чекати від Господа?»