2 Царів 7 UMT

1. Еліша промовив: «Слухайте Господнє слово. Ось що каже Господь: „Приблизно о цій порі завтра біля брами Самарії сея пшеничного борошна продаватиметься за один шекель, а дві сеї ячменю — за шекель”».

2. Царський придворний, на руку якого спирався цар, сказав Божому чоловіку: «Навіть якби Господь відкрив брами небесні, чи сталося б таке?» «Побачите це на власні очі, — відповів Еліша, — але нічого з того не їстимете».

3. Біля входу до міської брами сиділо четверо прокажених. Вони гомоніли поміж себе: «Навіщо тут залишатися на смерть?

4. Якщо ми скажемо, що підемо в місто, то помремо з голоду. Але якщо ми тут залишимося, ми помремо так само. Тож підемо до табору арамійців та й здамося в полон. Якщо вони нас помилують, виживемо. Якщо уб’ють — помремо».

5. Надвечір вони підвелися й пішли до арамійського табору. Коли вони дійшли до межі розташування арамійців, жодного чоловіка там не було,

6. бо Господь зробив так, що сирійці, почувши гуркіт колісниць, коней та великого війська, почали поміж себе говорити: «Послухайте, ізраїльський цар найняв хиттійського та єгипетського царів, щоб ті на нас напали!»

7. Тож вони знялись і втекли в сутінках, залишивши намети, коней, віслюків. Усе, як було, покинули і втекли, рятуючись.

8. Прокажені дійшли до краю табору і зайняли якийсь намет. Вони поїли й напилися, та ще й прихопили срібла, золота, вбрання, винесли все це й приховали. Потім повернулися й зайшли в інший намет, і звідти все повиносили, пішли й сховали.

9. Тоді вирішили між собою: «Недобре чинимо. Це день втішних новин, а ми їх при собі тримаємо. Якщо чекатимемо до вранішньої зорі, на нас упаде кара. Ходімо негайно розповімо про це в царському палаці».

10. Ось вони пішли, покликали вартових міської брами й сказали їм: «Ми зайшли в арамійський табір, а там немає нікого, жодного звуку не чутно. Лише припнуті коні й осли та намети, кинуті напризволяще».

11. Сторожові біля брами розголосили цю новину й донесли до царського палацу.

12. Цар встав уночі й сказав своїм підданим: «Я вам поясню, що арамійці нам вчинили. Вони знають, що ми голодуємо. Ось і пішли вони з табору і заховалися десь у полі, думаючи: „Вони, звісно, вийдуть, а ми їх тоді захопимо живими й зайдемо в місто”».

13. Один із придворних сказав: «Нехай кілька чоловік візьмуть п’ять коней із тих, що лишилися в місті. Їхня доля буде такою ж, як і всіх тих ізраїльтян, що зосталися у місті. Справді, вони будуть такими ж, як і всі ці приречені ізраїльтяни. Тому давайте пошлемо їх, щоб довідатись, що сталося».

14. Ось вони відібрали дві колісниці з кіньми, і цар послав їх услід за арамійським військом. Він наказав їм: «Їдьте й вивідайте, що сталося».

15. Вони поїхали за арамійцями аж до Йордану. І весь час бачили, що шлях устелений одягом, спорядженням, яке арамійці покидали, коли втікали. Повернулися посланці й доповіли цареві.

16. Тоді люди вийшли з міста й пограбували арамійський табір. Так і сталося, що сея пшеничного борошна коштувала шекель, і дві сеї ячменю — теж шекель, як Господь казав.

17. Цар призначив урядовця, на лікоть якого спирався, відповідальним за браму, та люди затоптали його при вході, і він помер, як і передрікав Божий чоловік, коли цар приходив до Божого чоловіка додому.

18. Сталося так, як Божий чоловік казав цареві: «Завтра о цій же порі біля брами Самарії сея пшеничного борошна коштуватиме шекель, а дві сеї ячменю — теж шекель».

19. Урядовець сказав Божому чоловіку: «Послухай-но, якби навіть Господь і відкрив усі небесні брами, чи могло б таке статися?» На те Божий чоловік відповів: «Ти побачиш це на власні очі, але нічого з того не скуштуєш».

20. Саме так і сталося з урядовцем, бо люди біля брами затоптали його, і він помер.