2 Самуїлова 14 UMT

1. Йоав, син Зеруї, знав, що цар гнівається на Авесалома.

2. От Йоав і послав свого слугу до Текоа, щоб той доставив йому мудру жінку. Він їй наказав: «Удавай, що ти в жалобі. Вберись у жалобну волосяницю і не намастися оливою. Поводься, як жінка, що багато днів оплакує померлого.

3. А потім прийди до царя і скажи йому ось що». І Йоав розповів їй, якими словами звернутися до царя.

4. Коли жінка з Текоа прийшла, вона поклонилася цареві шанобливо до землі й мовила: «Допоможи мені, о царю!»

5. Цар запитав: «Що непокоїть тебе?» Вона розповіла: «Насправді я вдова, мій чоловік помер.

6. Було у твоєї слуги двоє синів. Вони зчепилися в бійці на полі, і нікому було їх розборонити. Один ударив другого так, що той загинув.

7. А тепер весь рід збурився проти твоєї слуги. Вони вимагають: „Віддай нам того, хто брата свого забив; ми його стратимо, бо він відняв життя у свого брата, вбивши його. Так ми знищимо спадкоємця”. Адже вони погасять останню жарину, віднімуть ім’я мого чоловіка, віднімуть спадкоємця на цій землі».

8. Цар наказав жінці: «Йди додому, а я видам наказ щодо тебе».

9. Але жінка з Текоа сказала йому: «Мій володарю, царю, нехай вина лежить на мені та на родині мого батька, щоб ні цар, ані його трон не були винними».

10. Цар відповів: «Якщо хтось посміє щось сказати тобі, приведи того чоловіка до мене, і більше він тебе не потурбує».

11. Вона на це відповіла: «Нехай тоді цар закличе Господа Бога у свідки й не допустить кривавої помсти, щоб мій син не був убитий, щоб не множити лиха». «Присягаюся життям Господа, — запевнив цар, — що жодна волосина з голови твого сина не впаде».

12. Тоді жінка знову звернулася до царя: «Дозволь твоїй рабі слово мовити, царю-володарю». «Говори», — дозволив цар.

13. Жінка сказала: «Чому ж тоді так намислив ти проти народу Божого? Коли цар таке сказав, хіба не звинувачує він себе? Адже цар і досі не повернув сина, якого прогнав.

14. Як та вода, що пролилася на землю й не буде зібрана, так і ми мусимо помирати. Але Господь не відбирає життя, Він робить так, щоб вигнанець не був Ним покинутий.

15. І ось я прийшла сказати це моєму володарю-царю, бо люди мене злякали. Твоя слуга подумала: „Я поговорю з царем, може, він і послухається своєї слуги.

16. Може, цар погодиться врятувати свого раба від рук людини, яка збирається відсікти й мене, й мого сина від спадку, що його Бог нам вручив”.

17. І ось твоя раба говорить: „Нехай слово мого володаря-царя принесе мені спокій, адже мій цар-володар, ніби Ангел Божий, який знає, що таке добро, а що таке зло. Нехай буде з тобою Господь, твій Бог”».

18. Цар на те відповів жінці: «Не приховуй від мене відповіді на те, про що я тебе спитаю зараз». «Нехай говорить мій володар-цар», — сказала жінка.

19. Цар запитав: «Чи немає в цій справі руки Йоава?» Жінка відповіла: «Присягаюся твоїм життям, мій володарю-царю, ніхто не може повернутися ні праворуч, ні ліворуч від мовленого моїм володарем-царем. Так, то справді твій раб Йоав мене навчив це зробити, то він вклав оці слова в голову твоєї раби.

20. Твій слуга Йоав зробив все це, щоб ти по-іншому зглянувся на обставини. Мій володар має мудрість Божого Ангела, тож йому відомо все, що діється на землі».

21. Цар сказав Йоаву: «Що ж, гаразд, зроблю це. Іди й повертайся з юнаком Авесаломом».

22. Йоав у шані впав на землю й благословив царя. Йоав сказав: «Сьогодні твій раб зрозумів, що знайшов милість у твоїх очах, володарю-царю, адже ти виконав прохання раба твого».

23. І пішов Йоав до Ґешура й повернувся до Єрусалима разом з Авесаломом.

24. Цар наказав: «Він мусить повернутися додому; я не зустрінуся з ним». Так і пішов Авесалом додому, не побачивши царя.

25. У всьому Ізраїлі не було гарнішого чоловіка, ніж Авесалом. З голови до п’ят він був бездоганний.

26. Хоч коли б він постригся, а він час від часу зрізав волосся, бо важко було тримати голову, він зважував волосся, і важило воно двісті шекелів за царською мірою.

27. В Авесалома народилися три сини й донька. Дівчинку назвали Тамар. І виросла вона дуже вродливою жінкою.

28. Два роки прожив Авесалом в Єрусалимі, ні разу не побачивши царського обличчя.

29. І послав Авесалом по Йоава, сподіваючись відрядити його до царя, але Йоав відмовився. Послав Авесалом по нього вдруге, але Йоав не йшов.

30. Тоді він наказав слугам: «Бачите, поле Йоава поруч з моїм, на ньому ячмінь росте. Ідіть і підпаліть його». Так і зробили слуги Авесалома, вони підпалили поле.

31. Прийшов таки Йоав до Авесалома, зайшов у дім і мовив: «Чому твоя челядь підпалила моє поле?»

32. Авесалом відповів: «Слухай, я посилав до тебе гінця з проханням: прийди, щоб я міг послати тебе до царя з таким запитанням: „Чому я повернувся з Ґешура? Краще було б, якби я там залишився!” Я хочу побачити царя, глянути йому в очі, і якщо я винен у чомусь, нехай ліпше стратить мене».

33. Йоав пішов до царя і все йому розповів. Тоді цар покликав Авесалома. Той з’явився й упав долілиць перед царем. Цар поцілував Авесалома.