2 Самуїлова 19 UTT
1. Цар був глибоко зворушений. Він піднявся у верхню кімнату над брамою і заплакав, і так говорив, коли йшов: Сину мій, Авесаломе, сину мій, сину мій, Авесаломе! Хто б мені завдав смерть замість тебе? Я замість тебе, Авесаломе, сину мій, сину мій!
2. І Йоавові сповістили, повідомляючи: Ось цар плаче і ридає над Авесаломом!
3. І в той день спасіння перейшло в плач для всього народу, тому що народ у той день почув, що говорили: Цар сумує за своїм сином!
4. І в той день народ, коли заходив у місто, прокрадався так, як прокрадається народ, який відчуває сором, втікаючи під час битви.
5. А цар заховав своє обличчя, і цар заволав гучним голосом, проказуючи: Сину мій, Авесаломе, Авесаломе, мій сину!
6. Тоді Йоав увійшов у дім до царя, і сказав: Ти сьогодні засоромив обличчя всіх твоїх рабів, які сьогодні врятували тебе, душу твоїх синів, твоїх дочок, душу твоїх жінок і твоїх наложниць,
7. щоб полюбити тих, які тебе ненавидять, і ненавидіти тих, які тебе люблять! Сьогодні ти виявив, що твої старійшини і слуги є нічим, бо я сьогодні зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні були мертвими, то тоді правильним було б у твоїх очах!
8. Тож тепер, уставши, вийди і заговори до серця твоїх рабів, бо я поклявся в Господі, що коли сьогодні ти не вийдеш, то цієї ночі з тобою не залишиться нікого! Ти зрозумій, що це тобі буде гіршим від усього зла, яке спіткало тебе від твоєї молодості аж до тепер!
9. І цар устав, і сів у брамі, і сповістили всьому народові, кажучи: Ось цар сидить у брамі! І весь народ вийшов перед царя. А Ізраїль розбігся, кожний до свого поселення.
10. І весь народ сперечався в усіх племенах Ізраїля, кажучи: Цар Давид спасав нас від усіх наших ворогів, і він вирвав нас з руки филистимців, а тепер він втік із землі й зі свого царства від Авесалома.
11. Авесалом, якого ми помазали над нами, помер у битві, тож тепер навіщо ви мовчите, щоб повернути царя! І розмови всього Ізраїля дійшли до царя.
12. І цар Давид послав до Садока і до Авіятара, священиків, кажучи: Скажіть старійшинам Юди, запитуючи: Чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім? — слово всього Ізраїля дійшло до царя!
13. Ви, мої брати, мої кості та ви моє тіло, тож чому ви стали останніми, щоб повернути царя в його дім?
14. Тож скажете Амессаю: Хіба ти не моя кість і моє тіло? І тепер це нехай мені зробить Бог і це додасть, якщо ти не будеш командиром війська переді мною в усі дні — замість Йоава!
15. І він прихилив серце кожного чоловіка Юди, як одного чоловіка. Тож вони послали до царя, закликаючи: Поверніться, ти і всі твої раби!
16. І цар повернувся, і прийшов до Йордану, а мужі Юди прийшли в Ґалґал, аби вийти назустріч цареві, щоб перевести царя через Йордан.
17. І поспішив Семей, син Ґира, нащадка Веніаміна, з Вауріма, і спустився з мужами Юди назустріч цареві Давидові,
18. а з ним — тисяча мужів з племені Веніаміна і Сіва, слуга дому Саула, і з ним — п’ятнадцять його синів та двадцять його рабів. І вони пішли прямо до Йордану перед царем,
19. і допомагали в службі переведення царя, і він перейшов брід, щоб перенести дім царя і чинити те, що правильне в його очах. Семей, син Ґири, упав долілиць перед царем, коли він переходив Йордан,
20. і сказав цареві: Хай мій володар не роздумує над беззаконням! Не згадуй те, що твій раб згрішив у той день, коли мій володар цар виходив з Єрусалима, щоб цар поклав до свого серця!
21. Адже твій раб зрозумів, що я згрішив, і ось я сьогодні прийшов раніше від кожного дому Йосифа, щоб вийти назустріч моєму володареві-царю.
22. А син Саруї Авеста у відповідь сказав: Хіба не через це буде вбитий Семей? Адже він прокляв Господнього помазаника!
23. Та Давид сказав: Що мені й вам, сини Саруї, що ви сьогодні стали мені за зрадника? Сьогодні не буде вбито жодного чоловіка з Ізраїля, бо я не знав, чи сьогодні царюватиму над Ізраїлем.
24. А Семеєві цар сказав: Не помреш! І цар дав йому клятву.
25. Назустріч цареві вийшов і Мемфівостей, син Йонатана, сина Саула. Він не доглядав за своїми ногами і не обрізував нігтів, і не голився, і не прав свого одягу від того дня, коли пішов цар, і аж до дня, коли він прибув у мирі.
26. І сталося, коли він увійшов у Єрусалим для зустрічі із царем, то цар запитав його: Як це, що ти не пішов зі мною, Мемфівостею?
27. А Мемфівостей йому відповів: Володарю мій, царю, мене обманув мій раб! Бо твій слуга сказав йому: Засідлай мені осла і сяду на нього, і піду із царем! — бо твій раб кульгавий.
28. Він же обманув твого раба перед моїм володарем-царем, а мій володар-цар, як Божий ангел! Тож зроби, що добре у твоїх очах,
29. бо весь дім мого батька не був іншим, хіба що приреченими на смерть перед моїм володарем-царем, а ти поставив твого раба між тими, які їдять при твоєму столі! І яке в мене ще оправдання, щоб мені ще кликати до царя?
30. А цар відповів йому: Навіщо ще говориш твої слова? Я сказав: Ти і Сіва поділите поле!
31. Та Мемфівостей промовив до царя: Нехай візьме все, бо мій володар-цар повернувся в мирі до свого дому!
32. І Верзеллій, ґалаадець, прийшов з Роґелліма, і перейшов із царем Йордан, щоб перевести його через Йордан.
33. Верзеллій — дуже старий чоловік, вісімдесятилітнього віку, і він годував царя, коли той жив у Манаїмі, оскільки був дуже великою людиною.
34. І сказав цар Верзеллієві: Ти перейдеш зі мною, і прогодую зі мною твою старість у Єрусалимі.
35. А Верзеллій сказав цареві: Скільки днів літ життя мені, що я піду із царем у Єрусалим?
36. Я сьогодні є вісімдесятилітнього віку, не пізнаю між добром і злом. Хіба твій раб ще куштує те, що їсть чи п’є? Чи ще почую голос співаків і співачок? Навіщо твій раб надалі буде тягарем для мого володаря-царя!
37. Ще трохи пройде твій раб за Йордан із царем, та чому цар віддячується мені цією відплатою?
38. Нехай же сидить твій раб, і помру в моєму місті біля гробниці мого батька і моєї матері. А ось твій раб Хамаам перейде з моїм володарем-царем, тож учини йому те, що добре у твоїх очах!
39. Гаразд, нехай зі мною перейде Хамаам, — сказав цар, — і я вчиню йому те, що добре у твоїх очах, і все, що тільки зажадаєш від мене, тобі вчиню.
40. Тож весь народ перейшов Йордан, і цар перейшов. Цар поцілував Верзеллія і поблагословив його, і він повернув до своєї місцевості.
41. І перейшов цар у Ґалґал, і з ним перейшов Хамаам і весь народ Юди, який переходив із царем, і половина народу Ізраїля.
42. І ось кожний чоловік Ізраїля прийшов до царя, і вони сказали цареві: Як це тебе вкрали наші брати, кожний чоловік Юди, і вони перевели царя і його сім’ю через Йордан, і з ним — усіх мужів Давида?
43. І промовив кожний чоловік Юди до ізраїльського чоловіка, і сказали: Тому що близький мені цар, і навіщо ти так розгнівався за цю справу? Хіба ми їли їжу царя, чи він дари роздавав, чи виділив нам частку?
44. А у відповідь чоловік Ізраїля сказав чоловікові Юди: Десять часток у мене в царя! Та хіба я первородний, чи ти? А в Давиді я — понад тебе! І навіщо це ти мене образив? Тож не порахувалися з моїм першим словом, щоб мені повернути царя! І твердішим було слово чоловіка Юди, ніж слово чоловіка Ізраїля.