Дії 16 UTT

1. Прибув він до Дервії і Лістри. І ось був тут один учень на ім’я Тимофій, син жінки-юдейки, яка повірила, і батька грека.

2. Про нього добре свідчили ті брати, які були в Лістрі та Іконії.

3. Павло забажав, щоб він ішов з ним, тож узяв і обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був грек.

4. Коли вони переходили через міста, то передавали братам зберігати постанови, які схвалили в Єрусалимі апостоли і старші.

5. Церкви ж зміцнювалися у вірі та щодня кількісно зростали.

6. Вони пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії,

7. а дійшовши до Мисії, вони намагалися піти до Витинії, та Дух Ісуса їм не дозволив.

8. Перейшовши через Мисію, вони прибули до Троади.

9. І вночі з’явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!

10. Коли побачив він те видіння, ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм.

11. Відпливши з Троади, ми прибули до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя;

12. звідти — до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували декілька днів.

13. А в суботу вийшли за браму до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, говорили до жінок, які зібралися.

14. І слухала одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тиятир, яка шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, аби сприймати те, що говорив Павло.

15. Коли охрестилася вона та її дім, то просила, кажучи: Якщо ви вважаєте мене вірною Господу, то прийдіть у мій дім, та й живіть! І змусила нас.

16. І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна рабиня, яка мала дух віщуна; віщуючи, вона приносила великий прибуток своїм господарям.

17. Вона йшла слідом за Павлом і за нами й кричала, вигукуючи: Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!

18. Вона робила це багато днів. Тож надокучило [це] Павлові, і він, обернувшись, сказав духові: Наказую тобі Ім’ям Ісуса Христа — вийди з неї! І він вийшов у той же час.

19. Її пани, побачивши, що пропала надія на їхній заробіток, взяли Павла і Силу та потягли на майдан, до влади;

20. провівши їх до воєвод, вони сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто

21. і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!

22. І юрба напала на них, а воєводи, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями.

23. Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши вказівку в’язничному сторожеві пильно їх охороняти.

24. Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в колодки.

25. Опівночі Павло й Сила, молячись, співом прославляли Бога, а в’язні слухали їх.

26. Раптом стався великий землетрус, аж порушилася основа в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани.

27. А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.

28. Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!

29. Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили,

30. і, вивівши їх надвір, запитав: Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?

31. А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!

32. І говорили йому Господнє Слово й усім, хто в його домі.

33. І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їхні рани і тут же охрестився сам і вся його родина.

34. Завівши їх до хати, запросив до столу і радів з усім своїм домом, що повірив у Бога.

35. Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей!

36. І сторож в’язниці переказав ці слова Павлові: Воєводи прислали наказ вас відпустити. Тож виходьте тепер і йдіть з миром.

37. Але Павло відповів їм: Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в’язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!

38. Ці слова виконавці сповістили воєводам. Ті ж, почувши, що вони римські громадяни, налякалися,

39. тож прийшли, попросили їх вийти і, вивівши, благали піти з міста.

40. Вийшовши із в’язниці, вони прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх], та й пішли.