Дії 19 UMT

1. Сталося так, що поки Аполлос перебував у Коринті, Павло йшов до Ефеса, відвідуючи на своєму шляху різні міста. Зустрівши там деяких послідовників Ісусових,

2. він запитав їх: «Чи одержали ви Дух Святий, коли ви повірили?» Вони відповіли: «Ми навіть не чули про Духа Святого».

3. Тоді Павло запитав: «То яке ж хрещення ви мали?» Вони й кажуть: «Іоанове хрещення».

4. Павло тоді мовив: «Іоанове хрещення ґрунтується на покаянні. Він закликав людей повірити в того, Хто прийде за ним, тобто в Ісуса».

5. Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса.

6. І коли Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити різними мовами й пророкувати.

7. Всього їх було з дванадцятеро.

8. Павло ходив до синагоги й протягом трьох місяців сміливо говорив про Царство Боже, сперечаючись і переконуючи юдеїв.

9. Але дехто з них були впертими і відмовилися повірити. Вони паплюжили «Дорогу Господню» перед людьми. Тоді Павло залишив їх, узявши з собою учнів Ісусових, і щодня вів бесіди в школі такого собі Тиранна.

10. Це тривало два роки. То ж усі, хто жили в Азії, як юдеї, так і погани, почули Слово Господнє.

11. Руками Павла Бог творив надзвичайні чудеса.

12. Навіть коли носовички та фартухи, до яких Павло лише доторкувався, відносили до недужих, ті зцілювалися від хвороб, і нечисті духи виходили з них.

13. Дехто з юдеїв, які мандрували й виганяли нечистих, намагалися використовувати ім’я Господа Ісуса, щоб виганяти нечистих духів. Вони казали: «Заклинаю тебе ім’ям Ісуса, Якого проповідує Павло, вийди з цієї людини».

14. Робили таке і сім синів юдейського первосвященика Скеви.

15. Але нечистий дух сказав їм: «Я знаю Ісуса, і я знаю Павла. А ви хто такі?»

16. Тоді чоловік, у котрому сидів злий дух, кинувся на них. Він був дужчий і подолав їх усіх, тож мусили вони тікати з хати голі та побиті.

17. Це стало відомо всім юдеям та грекам, які жили в Ефесі, і охопив їх жах. Вони ще більше почали шанувати ім’я Господа Ісуса.

18. Багато з тих, хто повірив, приходили покаятися й відверто визнавали свої гріховні вчинки.

19. Деякі з тих, хто займався чаклунством, позбирали свої книжки й спалили їх на очах у громади. Коли ж підрахували вартість тих книжок, то виявилося, що вони коштують близько п’ятдесяти тисяч срібних монет.

20. Так слово Господнє поширювалося й ставало дедалі могутнішим, і завдяки йому число віруючих постійно зростало.

21. Після того, як усе це сталося, Павло вирішив пройти Македонією та Ахаєю і дійти до Єрусалиму. Він сказав: «Після того, як побуваю в Єрусалимі, потрібно мені ще й Рим відвідати».

22. Отож відіслав він двох із своїх помічників, Тимофія та Ераста, в Македонію, а сам іще лишився в Азії.

23. Приблизно тоді ж почалися заворушення в Ефесі проти «Дороги Господньої». Ось як це трапилося.

24. У цьому місті мешкав один чоловік на ім’я Димитрій, майстер, який робив срібні зображення храму Артеміди. Це давало чималий заробіток ремісникам.

25. Він зібрав їх разом з іншими майстрами подібних ремесел і сказав: «Люди, ви ж знаєте, що ми маємо добрий прибуток з цієї роботи.

26. Але разом з тим ви бачите й чуєте, що цей Павло переконав і привернув багатьох людей до своєї віри. І то не лише в Ефесі, а майже по всій Малій Азії. Він стверджує, що боги, зроблені руками людськими, не є справжніми богами.

27. Та загроза не тільки в тому, що ремесло наше набуває поганої слави, а справа в тому, що храм славетної богині Артеміди втратить свою важливість. І ще є одна небезпека: богиню, якій поклоняються вся Мала Азія і весь світ, буде позбавлено її величі».

28. Почувши це, вони страшенно розлютилися й загукали: «Велика Артеміда Ефеська!»

29. У місті почалися заворушення. Всі ті люди кинулися до амфітеатру, схопивши Ґая та Аристарха — македонців, які мандрували разом з Павлом.

30. Павло хотів вийти до натовпу, та учні його не пустили.

31. Дехто з можновладців Малої Азії, Павлових друзів, також послали йому попередження й благали не йти до амфітеатру.

32. Тепер вже одні горлали одне, інші — інше, а вся громада геть збурилася. Більшість уже не могла збагнути, навіщо всі вони тут зібралися.

33. Деякі юдеї з натовпу навчили Олександра, що сказати і виштовхнули його наперед. Він дав знак рукою і намагався щось пояснити людям.

34. Та коли натовп зрозумів, що він юдей, то всі закричали в один голос: «Велика Артеміда Ефеська!» — і не вгамовувалися десь зо дві години.

35. Міський писар заспокоїв натовп словами: «Люди Ефеса! Немає в світі жодної людини, яка б не знала, що місто Ефес дбає про храм великої Артеміди й священний камінь, котрий впав з небес.

36. І оскільки ніхто не може цьому заперечити, то слід вам заспокоїтися й не поводитися необачно.

37. Бо ви привели сюди цих людей, хоч вони ні храмів не грабували, ані богиню нашу не паплюжили.

38. Якщо у Димитрія та ремісників є проти когось звинувачення, то на це є суди й судді. Там нехай і звинувачують одне одного.

39. Якщо ви маєте ще якісь нерозібрані справи, вам слід робити це на звичайному міському зібранні.

40. Я так кажу, бо ми знаходимося під загрозою звинувачень у заколоті, що стався сьогодні. І немає такої причини, яку ми можемо висунути, щоб виправдати цей заколот».

41. Скінчивши промову, він розпустив громаду.