Дії 27 UTT

1. Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.

2. Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.

3. Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.

4. Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.

5. Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.

6. І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.

7. Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.

8. Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.

9. Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,

10. кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.

11. Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.

12. Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.

13. Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.

14. Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.

15. Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.

16. Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,

17. якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.

18. Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,

19. а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.

20. Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.

21. Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.

22. Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.

23. Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,

24. і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!

25. Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.

26. Ми маємо добратися до якогось острова.

27. А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.

28. І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.

29. А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.

30. Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,

31. Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!

32. Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.

33. А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.

34. Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.

35. Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.

36. Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу.

37. Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.

38. Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.

39. А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.

40. Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.

41. Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.

42. Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.

43. Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,

44. а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.