Дії 28 UMT

1. Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта.

2. Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас.

3. Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці.

4. Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя не дозволяє йому жити».

5. Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди.

6. Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом.

7. Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами.

8. Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його.

9. Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.

10. Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.

11. Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів.

12. Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні.

13. Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі,

14. де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима.

15. Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився.

16. Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.

17. Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в’язня.

18. Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть.

19. Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.

20. Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».

21. Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе.

22. Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди».

23. Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків.

24. Декого переконали його слова, але інші не вірили.

25. Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:

26. „Іди до народу цього і скажи: „Ви будете слухати, слухати, але не зрозумієте, ви будете дивитися, дивитися, але не побачите.

27. Бо зачерствіло серце народу цього. Слух у людей цих притупився, і очі вони позаплющували. Бо інакше могли б побачити на власні очі, почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм, і тоді повернулися б до Мене, і Я б їх зцілив”.

28. Через те нехай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!»

29. [І як сказав він це, юдеї пішли, палко сперечаючись поміж собою].

30. Цілих два роки прожив Павло в будинку, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати.

31. Павло проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і ніхто не перешкоджав йому.