Support Us

1. Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї,

2. обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі.

3. Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір.

4. Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч.

5. А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники;

6. і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду;

7. поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?

8. Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]!

9. Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала,

10. то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами.

11. Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним.

12. І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!

13. Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом.

14. І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти.

15. Наказавши їм вийти із синедріону, вони радилися між собою,

16. кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати.

17. Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я!

18. І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса.

19. А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога?

20. Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули!

21. Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.

22. А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.

23. Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші.

24. Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них!

25. Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту?

26. Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!

27. Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю,

28. аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося.

29. Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово.

30. Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса!

31. І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово.

32. Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне.

33. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх.

34. Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого

35. і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.

36. Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає «син потіхи», — левіт, родом з Кіпру,

37. мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.