Дії 7 KUL

1. Каже тодї архиєрей: Чи справдї се так?

2. Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Мезопотамії, перш нїж оселив ся він у Харані,

3. і рече до него: вийди з землї твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу.

4. Тодї вийшовши з землї Халдейської, оселив ся він у Харанї, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете.

5. І не дав йому наслїддя в нїй нї на ступінь ноги, а обіцяв дати йому її в державу і насїнню його після него, як не було в него дитини.

6. Глаголав же Бог так, що буде насїннє його захожим у землї чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років.

7. А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог; і після того вийдуть вони, та служити муть менї у місцї сьому.

8. І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів.

9. А патриярхи через зависть продали Йосифа в Єгипет; і був з ним Бог,

10. і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю.

11. Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші.

12. Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгиптї, післав отцїв наших найперш.

13. А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів.

14. Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ.

15. Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші,

16. і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого.

17. Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї,

18. аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа.

19. Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими.

20. Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяцї в хатї батька його.

21. Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина.

22. І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах.

23. Як же сповнивсь йому сороколїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.

24. І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина.

25. Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли.

26. Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного?

27. Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами?

28. Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина?

29. Утїк же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів.

30. А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща.

31. Мойсей же побачивши дивувавсь видїннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него:

32. Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись.

33. Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, - земля сьвята.

34. Дивившись видїв я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет.

35. Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі).

36. Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років.

37. Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте.

38. Се той, що був у зборі в пустинї з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам.

39. Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет,

40. говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним.

41. І зробили телця в днї ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх.

42. Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви менї сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв?

43. Нї, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона.

44. Намет сьвідчення був у отцїв наших у пустинї, як звелїв Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив.

45. Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днїв Давидових.

46. Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового.

47. Соломон же збудував йому храм.

48. Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк:

49. Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого?

50. Хиба не моя рука зробила се все?

51. Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви.

52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались.

53. Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його.

54. Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него.

55. Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога,

56. і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.

57. Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него,

58. і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом,

59. і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій.

60. Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.