Дії 7 UTT

1. Первосвященик запитав: Чи це так?

2. А він промовив: Мужі, брати і батьки, послухайте! Бог слави з’явився нашому батькові Авраамові, коли він був у Месопотамії перед тим, як він оселився в Харані.

3. І сказав йому: Вийди зі своєї землі, від свого роду та піди в край, який Я тобі покажу.

4. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселився в Харані. А звідти, після смерті його батька, Бог переселив його в цю землю, де ви тепер живете.

5. І не дав йому спадщини в ній навіть на стопу ноги, але обіцяв дати її для володіння йому та його нащадкам після нього, хоч не було в нього дитини.

6. І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі, будуть поневолені й гнобитимуть їх чотириста років.

7. Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, якому вони служитимуть, і після цього вийдуть і будуть служити Мені на цьому місці!

8. І дав йому завіт обрізання. І він породив Ісаака й обрізав його восьмого дня, Ісаак — Якова, Яків — дванадцятьох патріархів.

9. А патріархи позаздрили Йосифові й продали його в Єгипет. Та з ним був Бог

10. і визволив його від усіх утисків, дав йому мудрість і милість перед фараоном, царем єгипетським, і поставив його правителем над Єгиптом і над усім своїм домом.

11. Настав же голод по всій [землі] Єгипетській та Ханаанській, і прийшла велика скрута, — наші батьки не знаходили поживи.

12. Почувши, що в Єгипті є пшениця, Яків послав спочатку наших батьків.

13. Коли ж вони прибули вдруге, Йосиф признався своїм братам, і рід Йосифа став відомим фараонові.

14. Йосиф послав покликати свого батька Якова з усім родом, — сімдесят п’ять душ.

15. Тож Яків переселився в Єгипет, де помер сам і батьки наші;

16. і перенесли їх до Сихема й поклали до гробниці, яку Авраам купив за срібло в синів Емора в Сихемі.

17. Коли наближався час виконання обітниці, яку Бог проголосив Авраамові, народ в Єгипті збільшився і помножився,

18. доки не постав у Єгипті інший цар, який не знав Йосипа.

19. Він, замисливши зло проти нашого роду, гнобив наших батьків, примушуючи їх викидати своїх немовлят, аби не давати їм жити.

20. У цей час народився Мойсей, і був він гарний перед Богом; його годували три місяці в батьківському домі.

21. Коли ж його покинули, то дочка фараона взяла його й вигодувала собі за сина.

22. І Мойсей був навчений усієї єгипетської мудрості, був сильний у своїх ділах та словах.

23. А коли сповнилося йому сорок років, прийшло йому на серце відвідати своїх братів — синів Ізраїля.

24. Побачивши, як кривдили одного з них, допоміг і, убивши єгиптянина, помстився за покривдженого.

25. Він думав, що його брати зрозуміють, що це Бог його рукою дає їм спасіння. Та вони не зрозуміли.

26. Наступного дня з’явився перед ними, коли вони билися, і намагався їх помирити, сказавши: Мужі, та ви ж брати, навіщо кривдите один одного?

27. А той, який кривдив ближнього, відштовхнув його, сказавши: Хто тебе поставив старшим і суддею над нами?

28. Чи ти хочеш мене вбити так само, як учора вбив єгиптянина?

29. Через цю справу Мойсей утік і став чужинцем у Мадіямській землі, де породив двох синів.

30. Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустелі при Сінайській горі ангел [Господній] у вогняному полум’ї куща.

31. Побачивши це, Мойсей дивувався з видіння. А коли він підійшов, щоб роздивитися, то пролунав голос Господа:

32. Я, Бог твоїх батьків, Бог Авраама й Ісаака та [Бог] Якова! Охоплений трепетом, Мойсей не наважився поглянути.

33. Та Господь сказав йому: Зніми взуття зі своїх ніг, бо місце, на якому стоїш, — це свята земля!

34. Я поглянув і побачив гноблення Мого народу, який у Єгипті, Я почув їхній стогін, тож зійшов визволити їх. А тепер іди, Я посилаю тебе до Єгипту!

35. Цього Мойсея, якого відкинули, сказавши: Хто тебе поставив старшим і суддею? — його, з’явившись у кущі, Бог рукою ангела послав як старшого й визволителя.

36. Саме він вивів їх, зробивши чудеса й ознаки в Єгипетській землі та на Червоному морі й упродовж сорока років у пустелі.

37. Це той Мойсей, який сказав синам ізраїльським: Пророка поставить вам Бог з ваших братів, як мене, [Його слухайте]!

38. Це той, хто в пустелі на зібранні був разом з Ангелом, який на Сінайській горі говорив до нього та до наших батьків, хто одержав живі слова, щоби дати нам;

39. якого не схотіли послухатися наші батьки, але відкинули його й повернулися своїми серцями до Єгипту,

40. сказавши Ааронові: Зроби нам богів, які йтимуть перед нами, бо не знаємо, що сталося з цим Мойсеєм, який вивів нас із Єгипетської землі!

41. І тими днями вони зробили теля, принесли жертву ідолові й веселилися з витвору своїх рук.

42. Тож Бог відвернувся і передав їх служити небесному війську, як написано в книзі Пророків: Доме Ізраїля, чи приносили ви Мені сорок років у пустелі заколення і жертви?

43. Ви ж підняли намет Молоха і зірку вашого бога Райфана — зображення, які самі зробили, щоби поклонятися їм! Я переселю вас аж за Вавилон!

44. Наші батьки мали в пустелі намет свідчення, як наказав Той, Хто велів Мойсеєві зробити його за зразком, який він бачив.

45. Узявши його, батьки наші занесли його разом з Ісусом у землю тих народів, які вигнав Бог з-перед обличчя наших батьків, — і так аж до днів Давида,

46. який знайшов благодать у Бога і просив, щоби знайти дім для Бога Якова.

47. Та дім Йому збудував Соломон.

48. Але Всевишній проживає не в рукотворному, як каже пророк:

49. Небо — Мій престол, а земля — підніжжя для Моїх ніг. Який дім збудуєте Мені, — каже Господь, — або яке місце для Мого спочинку?

50. Хіба не Моя рука все це зробила?

51. Ви, твердошиї, з необрізаними серцями й вухами! Ви завжди противитеся Святому Духові, — як батьки ваші, так і ви!

52. Кого з пророків не переслідували ваші батьки? І повбивали тих, які наперед провіщали про прихід Праведника, Якого ви тепер зрадили й убили.

53. Ви, котрі одержали Закон через веління ангелів, але не зберегли його!

54. Слухаючи це, вони палали гнівом у своїх серцях і скреготали на нього зубами.

55. Але Степан, сповнений Святого Духа, поглянув на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога,

56. і сказав: Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога!

57. Голосно закричавши й затуливши свої вуха, вони одностайно накинулися на нього.

58. І, вивівши за місто, вони почали побивати його камінням. А свідки поклали свій одяг біля ніг юнака, якого звали Савлом.

59. І побивали камінням Степана, а він молився і казав: Господи Ісусе, прийми дух мій!

60. Ставши на коліна, він скрикнув голосно: Господи, не зарахуй їм це за гріх! І, промовивши це, він упокоївся.