Екклезіяст 1 UMT

1. Ось слова Когелета, сина Давида, царя єрусалимського:

2. «Все марне! — Каже Когелет. — Усе безглузде.

3. Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя трудиться невтомно?

4. На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно.

5. То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому.

6. На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад.

7. Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх.

8. Усі слова набриднути можуть, не здатен висловити думку чоловік. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш.

9. Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо.

10. Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!” — будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було.

11. Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть».

12. Я, Когелет, був царем Ізраїлю, правив у Єрусалимі.

13. Я себе дослідженню й вивченню мудрості віддав: всього того, що відбувається під небесами. Тяжкий це тягар, який Господь поклав на людину!

14. Я був свідком усього, що діється під сонцем. Я відкрив для себе, що все — марнота, все, що відбувається — лиш вітер в полі.

15. Того, що зігнуте, не випрямити, того, чого бракує, не врахувати.

16. Я собі подумав: «Я став великим, набрався мудрості над усіма своїми попередниками, що правили Єрусалимом. Я серцем ввібрав мудрість і знання».

17. Тож я розумом осягнув мудрість і знання, безумство й глупоту. Але я знову збагнув, що все це — той же вітер в полі.

18. Де мудрості багато, там печаль зростає. Чим більше знань, тим дужчий смуток.