Екклезіяст 2 KUL

1. От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, - заживай добра! Аж і се марнота.

2. Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?

3. Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.

4. Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,

5. Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;

6. Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене;

7. Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;

8. Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.

9. Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.

10. Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.

11. Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.

12. І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)

13. І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:

14. У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.

15. І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!

16. Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, - і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.

17. І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.

18. І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.

19. А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота!

20. І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;

21. Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!

22. Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?

23. Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?

24. Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;

25. Бо хто може їсти і вживати без його ласки?

26. Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов - марнота й утома духа.