Екклезіяст 2 UMT

1. Сказав я собі: «Нумо спробую спізнати радість, віднайти, що є добро». Але й це марнота.

2. Щодо сміху, я сказав: «Безумство», — щодо розваг: «Яка з них користь?»

3. Вином я намагався звеселити тіло, та розум керувався мудрістю, спиняв нерозважливість, доки не побачу, що саме й де шукати, що дало б людині снагу прожити дні її життя під небесами.

4. Я звершив величні справи. Я звів будівлі й насадив виноградники для себе.

5. Я виростив сади й розбив парки. Яких тільки дерев не було в тих садах!

6. Я викопав водойми для себе й брав звідти воду, щоб поливати квітучі дерева.

7. Я купив рабів і рабинь, і були раби, що народилися в моєму домі. А ще я мав численну худобу: корів та овець — більше, ніж будь у кого, хто жив до мене в Єрусалимі.

8. Я нагромадив срібло й золото для себе, зібрав скарби царів та земель. Я оточив себе співаками й співачками, спізнав чоловічу насолоду.

9. Я перевершив усіх, хто жив до мене в Єрусалимі. Справді, мене не зраджувала мудрість.

10. Не відмовляв собі ні в чому, хоч би на що ні кинув оком. Тішив серце всім, чого бажав. Душа раділа з усього, що я робив. Таку винагороду мав за працю.

11. Тоді озирнувся на діла рук своїх, на все, заради чого працював. Я зрозумів, що все те було марним, немов шукав я вітра в полі. Нічого не здобудеш путнього під сонцем.

12. Я знову взявся розмірковувати над мудрістю, над глупотою і безумством. Чого ще може досягти той, хто успадкував престол? Лише того ж, що зробили й попередні правителі.

13. І я дійшов того, що мудрість переважить глупоту, як має переваги світло над пітьмою.

14. Для розумного мудрість, як очі, а дурень простує в пітьмі. Та зародилася в мене думка, що однаковий жереб випаде обом: обох спіткає неминуча смерть.

15. Тож я сказав собі: «На мене теж чатує доля дурня. Навіщо мені бути мудрим, прозорливим?» І я сказав собі, що це теж марнота.

16. Пам’ять не житиме вічно ні про мудрого, ні про дурня. Прийдешні забудуть про обох. То як же може таке бути, щоб мудрий помер не так само, як і дурень?

17. От і зненавидів я життя, бо все, що в ньому було, викликало в мене огиду. Адже все марне, як ловити вітер в полі.

18. Я зненавидів плоди тяжкої праці, заради яких гнув спину. Адже мені доведеться залишити їх тим, хто прийде після мене.

19. А хто знає, бути йому мудрим, чи дурним? Але ж він матиме владу над усім тим, заради чого я так тяжко трудився на цьому світі, заради чого я набирався мудрості. Це також безглуздо.

20. І засмутилося моє серце, споглядаючи, скільки я напрацював на цьому світі.

21. Хоч людина й працює, вкладаючи мудрість, знання та вміння, вона передає все це тому, хто заради цього палець об палець не вдарив. В цьому також вбачаю марноту й велике зло.

22. Що ж випадає людині за всю ту працю, той піт, пролитий на цьому світі?

23. Адже все її життя — то біль, а всі її заняття — печаль. Навіть уночі розум людини не відпочиває. І в цьому марнота.

24. Немає нічого кращого для людини, ніж їсти й пити й шукати в праці задоволення. І це також, як я побачив, іде від руки Господньої.

25. Бо хто може їсти й хто може веселитися, якщо не я?

26. Адже тому, хто милий Господу, Він дарує мудрість, знання й радощі, а грішнику Він доручає нагромаджувати й примножувати добро, щоб передати тому, хто Господу милий. Отже, це також марно, як ганятися за вітром у полі.