Екклезіяст 3 KUL

1. Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:

2. Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;

3. Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;

4. Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,

5. Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;

6. Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!

7. Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;

8. Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.

9. Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?

10. Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.

11. Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.

12. Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.

13. І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.

14. Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.

15. Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.

16. Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє.

17. І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.

18. І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.

19. Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.

20. Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.

21. Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?

22. Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?