Буття 29 UMT

1. Тоді Яків вирушив далі й прийшов до землі синів Сходу.

2. Він роззирнувся й побачив криницю в полі й три отари овець, що лежали навколо неї, бо напували їх водою з тієї криниці. Зверху на криниці лежав великий камінь.

3. Коли отари там збиралися, камінь відвалювали від отвору й напували овець. Потім знову клали його на криницю.

4. Яків звернувся до вівчарів: «Звідки ви, брати мої?» Ті відповіли: «Ми з Гарана».

5. Яків запитав: «А чи знаєте ви Лавана, Нагорового сина?» Вони йому: «Знаємо».

6. Яків знову запитав: «Як він там?» Ті кажуть: «З ним усе гаразд. Поглянь, ось і дочка його Рахиль іде з вівцями».

7. Тоді він мовив: «Послухайте, сонце все ще високо в небі. Ще не час вівцям збиратися на ніч. Тож напувайте овець та й вертайте їх на пасовисько».

8. Вівчарі відказали: «Не можемо цього зробити, доки всі отари не зберуться. Тоді ми відвалимо камінь від отвору криниці та й понапуваємо овець».

9. Поки Яків отак розмовляв із ними, прийшла Рахиль із батьковими вівцями, яких вона доглядала.

10. Побачивши Рахиль, дочку Лавана, материного брата, Яків підійшов до криниці, відкотив камінь від отвору й напоїв отару Лавана, материного брата.

11. Яків поцілував Рахиль і голосно заплакав.

12. І розповів Яків Рахилі, що її батько є його родичом, а сам Яків є Ревеччиним сином. Рахиль тоді побігла й розповіла про все своєму батькові.

13. Почувши новину про сина своєї сестри Якова, Лаван вибіг йому назустріч. Він обняв Якова, поцілував і привів до себе в дім. Тоді Яків розповів Лаванові про все, що сталося.

14. І сказав тоді Лаван: «Як добре це, що ти кров і плоть моя». І залишився Яків у Лавана на цілий місяць.

15. Якось Лаван спитав Якова: «Невже ти даремно служитимеш мені через те, що мій родич? Скажи, скільки платити тобі».

16. Лаван мав дві дочки. Старшу звали Лея, а молодшу Рахиль.

17. Лея мала ласкаві очі, а Рахиль була і станом гарна, і на лице вродлива.

18. Яків покохав Рахиль і сказав Лаванові: «Я працюватиму на тебе сім років, щоб одружитися з твоєю молодшою дочкою Рахиллю».

19. Лаван відповів: «Мені ліпше віддати її за тебе, ніж за когось іншого. Тож лишайся в мене».

20. Отже, Яків залишився й працював сім років, щоб дістати Рахиль. Але ті сім років здалися йому кількома днями, бо так він кохав її.

21. Коли ж пройшло сім років, Яків звернувся до Лавана: «Віддай мені мою жінку. Термін мій вийшов, маю пізнати її».

22. Тоді Лаван зібрав усіх тамтешніх людей і влаштував весілля.

23. Ввечері Лаван узяв свою дочку Лею, привів її до Якова, і той пізнав її.

24. Лаван віддав Леї свою служницю Зілпу, щоб та прислужувала їй.

25. А вранці побачив, що це була Лея. Він каже Лавану: «До чого ж ти мене призвів! Чи не служив я тобі сім років за Рахиль? Навіщо ж ти обдурив мене?»

26. Лаван відповів: «У нас такого немає, щоб віддавати молодшу дочку заміж раніше, ніж першу.

27. Проживеш тиждень зі старшою, а тоді я віддам тобі й молодшу. За це служитимеш мені ще сім років».

28. Яків так і зробив. Він прожив весільний тиждень із тією, і тоді Лаван віддав йому в жінки свою дочку Рахиль.

29. Лаван віддав Рахилі свою служницю Вілху, щоб та прислужувала їй.

30. Яків пізнав також і Рахиль і покохав її більше, ніж Лею. І працював він на Лавана ще сім років.

31. Господь бачив, що Яків не любить Лею, і зробив так, щоб вона мала дітей. Натомість Рахиль була бездітна.

32. Лея завагітніла й народила сина, якого назвала Рувимом, бо сказала вона: «Господь і справді зглянувся на моє лихо. Неминуче тепер мій чоловік полюбить мене».

33. Лея завагітніла знову й народила сина. Вона сказала: «Господь почув, що мене чоловік не любить, і послав мені ще одного сина». І назвала вона його Симеоном.

34. І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Тепер уже мій чоловік близьким стане до мене, адже я народила йому трьох синів». Через те й назвала вона свого сина Левієм.

35. І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Цього разу я хвалитиму Господа». Тож назвала вона сина Юдою. Після цього Лея перестала народжувати дітей.