Буття 31 UMT

1. Якось Яків почув, Лаванові сини розмовляли між собою: «Яків забрав усе, що належало нашому батькові. Він зробив собі багатство, забравши його в нашого батька».

2. І побачив Яків, що Лаванове ставлення до нього стало вже не таким, як раніше.

3. Тоді Господь сказав Якову: «Вертайся до тієї землі, де жили твої прабатьки, до свого народу. Я буду з тобою».

4. І послав тоді Яків по Рахиль та Лею і наказав їм прийти в степ до отар.

5. І сказав він їм: «Я помітив, що ставлення до мене вашого батька вже не те, що було раніше. Та Бог мого батька був завжди зі мною.

6. Ви знаєте, що я всіма своїми силами працював на вашого батька.

7. Але він ошукав мене і десять разів міняв мені платню. Та Бог не дозволив йому скривдити мене.

8. Якщо Лаван казав, що рябі ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися рябі. Коли він казав, що смугасті ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися смугасті.

9. Отож Бог забрав худобу вашого батька і віддав її мені».

10. «Якось коли у худоби була пора злучки, мені привидівся сон, неначе козли, що спиналися на кіз, були смугасті, поплямовані та рябі.

11. Тоді Ангел Господній звернувся до мене вві сні: „Якове!” Я озвався: „Так”.

12. Він мені й каже: „Озирнися й поглянь, усі козли, що злучаються з козами, смугасті, плямисті та рябі. І це через те, що Я бачив усе, що Лаван чинив тобі.

13. Я — Бог, Який явився тобі в Бетелі, де ти поставив пам’ятник і полив його оливою, де ти дав Мені обітницю. Тепер вставай і йди з цієї землі. Повертайся до своїх родичів”».

14. І мовили тоді до нього Рахиль та Лея: «Нашому батькові нічого нам залишити, коли він помре.

15. Хіба не за чужих він нас вважає? Він продав нас, а потім розтринькав усі гроші, що належать нам.

16. Тому все багатство, що Бог відібрав у нашого батька, належить нам і нашим дітям. Тож виконуй усе, що Бог наказав тобі!»

17. Яків зібрався й посадив своїх дітей і жінок на верблюдів.

18. Він погнав усю свою худобу, з усім нажитим майном, отари, що стали його майном, нажитим у Паддан-Арамі, до землі Ханаанської, де жив його батько Ісаак.

19. Коли Лаван пішов стригти овець, Рахиль украла батькових домашніх богів.

20. Яків обманув Лавана, не сказавши, що йде геть.

21. Він знявся з усім своїм майном. Перебравшись на той бік ріки Євфрат, він намірився йти до гір Ґілеадських.

22. На третій день Лаванові сказали, що Яків утік.

23. Тоді Лаван зібрав своїх людей і переслідував Якова сім днів, аж доки не наздогнав його в горах Ґілеадських.

24. І тієї ночі Бог явився Лаванові арамійському вві сні й мовив до нього: «Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!»

25. Тож Лаван наздогнав Якова. Яків поставив намет у горах. Лаван теж став табором у горах Ґілеаду.

26. І звернувся Лаван до Якова: «Що ж ти наробив? Ти обдурив мене, забравши моїх дочок, неначе полонянок.

27. Навіщо ж ти втік потайки, не сказавши й слова, обдуривши мене? Якби ти мені сказав, я влаштував би тобі веселі проводи з піснями, з бубоном і лірою.

28. Ти не дав мені навіть поцілувати своїх онуків і дочок на прощання. Ти повівся як дурень.

29. У моїй владі завдати вам лиха, але минулої ночі Бог батька твого сказав мені: „Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!”

30. Зараз ти йдеш, бо палко прагнеш повернутися до батькового дому. Та навіщо ж ти покрав моїх богів?»

31. Яків йому відповів: «Я боявся, бо думав, що ти забереш у мене своїх дочок.

32. Якщо ти знайдеш у когось своїх богів, того буде вбито. В присутності наших рідних ти можеш вказати на те, що є в мене твого і забрати це». Та Яків не знав, що Рахиль украла Лаванових богів.

33. Лаван заходив до намету Якова, намету Леї, а також до намету двох служниць, але ніде не знайшов своїх богів. Вийшовши від Леї, Лаван зайшов до намету Рахилі.

34. Рахиль же сховала домашніх богів у сідло верблюда, а сама сиділа на них. Лаван обшукав увесь намет, але нічого не знайшов.

35. Рахиль сказала батькові: «Хай батько не гнівається на мене, що я не можу встати перед ним. У мене зараз місячні». Тож Лаван шукав скрізь, але не знайшов своїх сімейних богів.

36. Яків розлютився й почав сперечатися з Лаваном. Він говорив так: «Яка моя провина? Який мій гріх, що ти переслідував мене?

37. Хоч ти й обшукав усе моє майно, але не знайшов нічого, що належало б тобі. А якщо знайшов, то поклади сюди, щоб і моя і твоя рідня змогли розсудити нас із тобою.

38. За ці двадцять років, що я працював на тебе, жодна твоя вівця чи коза не народжувала мертвого, і не брав я баранів з твоїх отар собі для їжі.

39. Я не приносив до тебе тварину, задерту диким звіром. Я відшкодовував за втрату сам. Ти зробив мене відповідальним за це. Мене ж обкрадали і вдень, і вночі.

40. Вдень спека забирала мої сили, а вночі холод не давав мені зімкнути очей. І так я жив.

41. Ось уже двадцять років, як я у твоєму домі. Я працював на тебе чотирнадцять років за твоїх двох дочок і ще шість за твою худобу. Ти десять разів змінював мою платню.

42. І коли б Бог батька мого, Бог Авраама і Страх Ісаака не був зі мною, ти б, напевно, відіслав мене ні з чим. Бог бачив мої страждання і мій тяжкий труд, і минулої ночі Він довів мою правоту».

43. Тоді Лаван сказав Якову: «Ці жінки — мої дочки, а сини мені належать, отари і все, що бачиш, — все моє. Все, що ти бачиш, моє. Але я нічого не можу зробити, аби утримати дочок моїх та їх дітей поруч себе.

44. Тож давай укладемо з тобою Угоду. І хай буде свідок між нами».

45. Яків узяв камінь і встановив його як пам’ятник.

46. Тоді гукнув до своїх рідних: «Збирайте каміння». І назбирали вони каміння в купу, а потім їли коло неї.

47. Лаван назвав те місце Єґар-Сагадута. Яків же назвав його Ґалеед.

48. І сказав Лаван: «Ця купа є сьогодні свідком між мною і тобою». Через те й назвали її Ґалеедом.

49. Те місце ще назвали Міцпа, оскільки Лаван сказав: «Нехай стежить Господь за нами обома, як ми розійдемося в різні боки.

50. Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі за дружину ще когось, хоч нікого тут з нами й немає, пам’ятай, що Бог свідок нам з тобою».

51. Лаван вів далі: «Поглянь на цю купу каміння, поглянь на цей пам’ятник, що я звів поміж нами, а ось той камінь, що стоїть, немов стовп, є свідченням поміж нами.

52. Купа каміння є свідченням того, що я не перейду за них на твій бік, а ти — на мій з лихими намірами.

53. Нехай Бог Авраама і Бог Нагора і боги їхнього батька будуть нам суддями». Після цього Яків присягнув Богом батька свого Ісаака, Якого той називав «Страхом».

54. А тоді приніс жертву в горах і запросив своїх рідних розділити з ним трапезу. Тож вони поїли й заночували в горах.

55. Прокинувшись рано вранці наступного дня, Лаван поцілував своїх онуків і дочок на прощання, благословив їх і подався додому.