Буття 37 UTT

1. Яків оселився на землі, де жив його батько, — в Ханаанській землі.

2. Ось родовід Якова. Йосиф мав сімнадцять років і, будучи юнаком, пас овець зі своїми братами — із синами Вали та синами Зелфи, дружин свого батька. Йосиф приніс погану вістку своєму батькові Ізраїлеві.

3. Яків же любив Йосифа більше за всіх своїх синів, бо він був сином його старості, і справив йому барвистий одяг.

4. А його брати, побачивши, що батько любить його більше за всіх своїх синів, зненавиділи його і ні про що не могли з ним спокійно говорити.

5. Якось наснився Йосифові сон, і він розповів його своїм братам:

6. Послухайте той сон, який наснився мені, — сказав їм, —

7. здавалося мені, що ми серед поля в’язали снопи, і мій сніп устав і випростувався; ваші ж снопи, стоячи довкола, поклонилися моєму снопові.

8. А брати сказали йому: Невже ти насправді царюватимеш над нами, невже ти насправді пануватимеш над нами? І ще більше зросла ненависть до нього через його сни та через його розповіді.

9. А він побачив інший сон — та й виклав його своєму батькові й своїм братам: Ось наснився мені інший сон, — сказав він, — наче мені поклонялися сонце, місяць і одинадцять зірок.

10. І докорив йому його батько, промовивши до нього: Що це за сон, який наснився тобі? Невже насправді я і твоя мати з твоїми братами прийдемо поклонитися тобі до землі?

11. Тож його брати сповнилися до нього заздрощами, а батько його зберіг у пам’яті сказане.

12. Якось пішли його брати пасти овець свого батька в Сихем.

13. А Ізраїль сказав Йосифові: Хіба не пасуть твої брати в Сихемі? Іди, посилаю тебе до них. А той відповів йому: Ось я.

14. Тож Ізраїль йому сказав: Коли підеш, подивися, чи твої брати і вівці здорові, та й принеси мені вістку. І послав його з Хевронської долини, і той пішов у Сихем.

15. І, як він блукав у долині, натрапив на нього чоловік. Тож запитав його чоловік, кажучи: Що шукаєш?

16. Він же відповів: Шукаю моїх братів; підкажи мені, де вони пасуть?

17. А чоловік йому сказав: Вони відійшли звідси, та я чув, як вони говорили: Підемо в Дотаїм. Тож пішов Йосиф за своїми братами і знайшов їх у Дотаїмі.

18. Ті побачили його здалека і, перш ніж він наблизився до них, задумали лихе, — щоб його вбити.

19. Тож брати заговорили між собою: Ось іде той сновида.

20. Тому тепер ходімо, вб’ємо його! Ми вкинемо його в одну з ям і скажемо: Лютий звір загриз його; і побачимо, що буде з його снами.

21. Та Рувим, почувши, вирвав його з їхніх рук і сказав: Не губімо його душі!

22. Не проливайте крові, вкиньте його он у ту яму в пустелі та рук не накладайте на нього, — сказав їм Рувим, щоб вирвати його з їхніх рук та повернути його батькові.

23. І сталося, коли Йосиф прийшов до своїх братів, то вони здерли з Йосифа барвисте вбрання, яке було на ньому,

24. і взяли, та й укинули його до ями — у порожній колодязь, в якому не було води.

25. Вони сіли їсти хліб і, підвівши очі, побачили: ось мандрівники-ізмаїльці йшли з Ґалаада, а їхні верблюди були нав’ючені пахощами, смолою і миррою. Йшли вони, прямуючи до Єгипту.

26. Тож Юда сказав своїм братам: Яка нам користь, коли вб’ємо нашого брата і скриємо його кров?

27. Давайте віддамо його цим ізмаїльцям, а наші руки хай не будуть на ньому, адже він — наш брат, наше тіло! І брати послухали його.

28. І проходили люди — мадіянці-купці, а брати витягли і вивели Йосифа з ями. Вони віддали Йосифа ізмаїльцям за двадцять золотих, і ті відвели Йосифа в Єгипет.

29. А Рувим повернувся до ями і не побачив Йосипа в ямі. Він роздер на собі одяг,

30. повернувся до своїх братів і сказав: Хлопця нема, а я — куди тепер піду?

31. Вони ж взяли Йосифового плаща, зарізали козла і вимазали плаща кров’ю.

32. І відіслали барвистого плаща, віднесли своєму батькові, та й сказали: Це ми знайшли, упізнавай, чи це плащ твого сина, чи ні?

33. І той упізнав його, і сказав: Це плащ мого сина; лютий звір його загриз, звір викрав Йосифа.

34. Тож Яків роздер на собі одяг, одягнув мішковину на свої стегна і оплакував свого сина багато днів.

35. Зібралися ж усі його сини й дочки, — вони прийшли втішити його, але він не бажав утішатися, кажучи: З плачем піду я до мого сина, до аду. Так плакав за ним його батько.

36. А мадіянці в Єгипті віддали Йосифа Петефрієві, євнухові фараона, — начальникові охорони.