Буття 44 UTT

1. А тим часом Йосиф наказав тому, хто над його домом, говорячи: Наповніть мішки людей поживою, скільки лише можуть підняти, і вкладіть гроші кожного зверху в його мішок,

2. а в мішок наймолодшого покладіть мою срібну чашу та ціну за його пшеницю! Усе відбулося згідно з наказом Йосифа, так, як він сказав.

3. Настав ранок. Чоловіків відпустили, — їх та їхніх ослів.

4. І коли вони вийшли з міста, але ще не відійшли далеко, Йосиф сказав тому, хто над його домом: Устань і наздоганяй чоловіків! Дожени їх і скажи їм: Навіщо ви відплатили злом за добро? Навіщо ви вкрали мою срібну чашу?

5. Хіба це не та, з якої мій володар п’є? Він же в ній займається ворожбою! Ви зробили зло, отаке вчинивши!

6. Знайшовши їх, той виказав їм ці слова.

7. Вони ж відповіли йому: Навіщо володар говорить такі речі? Неможливо, щоб твої раби вчинили згідно із цими словами.

8. Якщо ми з Ханаанської землі повернули тобі гроші, котрі знайшли в наших мішках, то як же ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого володаря?

9. У кого тільки з твоїх рабів буде знайдена чаша, той нехай загине, а ми станемо рабами нашого володаря!

10. Він же промовив: Тож тепер, як ви кажете, так нехай і буде: в кого тільки буде знайдена чаша, той стане моїм рабом, а ви будете невинні.

11. І кожен поспішно стягнув на землю свого мішка. І кожен відкрив свій мішок,

12. а той шукав, почавши від старшого, доки не прийшов до наймолодшого, — і знайшов чашу у Веніаминовому мішку.

13. І вони розірвали на собі одяг, і кожен з них поклав свій мішок на свого осла, і вони повернулися до міста.

14. І Юда та його брати ввійшли до Йосифа, коли він ще був там, і попадали перед ним на землю.

15. А Йосиф їм сказав: Що ж це за вчинок ви зробили? Невже ви не знали, що такий чоловік, як я, займається ворожбою?

16. Юда ж сказав: Що відповімо володареві, або що говоритимемо, або чим оправдаємося? Адже Бог виявив несправедливість твоїх рабів! Ось ми — раби нашого володаря; і ми, і той, у кого знайшлася чаша.

17. Та Йосиф сказав: Не може бути, щоб я вчинив за цим словом; чоловік, в якого була знайдена чаша, — він буде моїм рабом! Ви ж безпечно вирушайте до вашого батька.

18. Юда ж, підійшовши до нього, сказав: Володарю, я благаю! Дозволь твоєму рабові промовити слово до тебе і не прогнівайся на свого раба, адже ти другий після фараона.

19. Володарю, ти запитав своїх рабів, кажучи: Чи маєте батька або брата?

20. І ми сказали володареві: Є в нас старий батько і дитина його старості, — наймолодший у нього; його брат помер, і він один залишився у своєї матері, тож батько полюбив його.

21. Ти сказав своїм рабам: Приведіть його до мене, і я подбаю про нього.

22. Та ми відповіли володареві: Не може юнак залишити батька, бо коли залишить батька, то той помре.

23. Ти ж сказав своїм рабам: Якщо ваш наймолодший брат не прибуде з вами, вам не бачити більше мого обличчя.

24. І вийшло так, що коли ми прийшли до твого раба, — нашого батька, — то сповістили йому слова володаря.

25. І наш батько сказав нам: Ідіть знову й купіть нам трохи хліба.

26. Ми ж відповіли: Не можемо піти! Але підемо тільки тоді, коли наш наймолодший брат піде з нами, оскільки не зможемо побачити обличчя того чоловіка, якщо наймолодшого брата не буде з нами!

27. Тож наш батько, твій раб, сказав нам: Ви знаєте, що двох синів мені народила дружина,

28. і один пішов від мене, і ви сказали, що звір з’їв його, — і я його більше ніколи не бачив;

29. тому, якщо заберете і цього з-перед мого обличчя, і скоїться йому лихо в дорозі, то смутком зведете мою старість до аду.

30. Тепер же, якщо йду до твого раба, — нашого батька, — і юнака з нами нема, а душа того прив’язана до його душі, —

31. і станеться: коли він побачить, що з нами немає юнака, то помре. І твої раби горем зведуть старість твого раба, а нашого батька, до аду.

32. Оскільки твій раб одержав юнака від батька зі словами: Якщо не приведу його до тебе й не поставлю його перед тобою, то матиму гріх перед батьком на всі дні життя.

33. Тому, нехай тепер залишиться твій раб замість хлопця рабом володареві, а юнак нехай іде з братами.

34. Бо як піду до батька, коли з нами немає юнака? Хіба для того, щоби побачити нещастя, яке спіткає мого батька.