Буття 8 UMT
1. Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати.
2. І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба.
3 4. Тоді вода, що покривала землю, почала поступово спадати й через сто п’ятдесят днів, сімнадцятого дня сьомого місяця ковчег зупинився, торкнувшись вершин біля Араратських гір.
5. Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір.
Ной випускає голуба6 7. Сорок днів по тому Ной відчинив вікно, яке він зробив у ковчезі, й випустив крука. Той літав взад і вперед, аж доки не висохла земля.
8. Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі.
9. Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега.
10. Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба.
11. Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі.
Ной залишає ковчег12. І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього.
13. Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха.
14. На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла.
15. Бог тоді мовив до Ноя:
16. «Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми.
17. І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю».
18. І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками.
19. І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм.
20. І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі.
21. І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив.
22. І поки земля існуватиме, на ній завжди буде час сівби і жнив, завжди існуватиме холод і спека, літо і зима, день і ніч».