Ісая 10 KUL

1. Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди,

2. Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народї; щоб із удовицї, користь тягнути, й сиріт обдирати.

3. Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде? Де захисту будете шукати, де подїнете скарби ваші?

4. Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими. Та й тодї ще не одвернесь гнїв його, й рука його все ще простягнута.

5. О, Ассур - він палиця мого гнїву, а кий в руцї його - се моя досада!

6. Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнїв мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити.

7. Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думцї в його - вигубити й викоренити не трохи ще инших народів.

8. Хиба ж князї мої не царі? скаже він собі.

9. Хиба Хальне не те, що й Кархемис? або Емат не те, що й Арпад? а Самария не те, що Дамаск?

10. Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, нїж у Ерусалимі та в Самариї!

11. Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її?

12. Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионї, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тодї скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гординї звисока глядючих очій його!

13. Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряницї в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет;

14. І рука моя захопила, мов гнїзда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всї землї, а нїхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув.

15. Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає? Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне? Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає; як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина!

16. За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня.

17. Сьвітло Ізрайлеве спаде на його огнем, і Сьвятий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня.

18. І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тїлом, і стане він - умираючим чахотником;

19. А останок дерев із його лїса так змалїє, що й дитина його списати зможе.

20. І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надїю щирим серцем на Бога, Сьвятого Ізрайлевого.

21. Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного.

22. Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога; се бо безмірна справедливість призначила таку погибель.

23. І призначену вигубу довершить Господь, Господь Саваот, по всїх країнах.

24. Та все ж таки говорить Господь, Господь сил: Народе мій, живучий в Сионї! не бійся Ассура. Він побє тебе палицею й тростину підніме на тебе, як чинив Египет:

25. За малий час, за дуже малий - промине моя досада, а лютий гнїв мій звернесь на їх вигубу.

26. І підніме Господь сил бич, як колись до побою Мадіяма на Ориві, або як простер був палицю понад море, й здійме її, як на Египтян.

27. І станесь того часу: здійметься з плечей у тебе тягар його, й ярмо його - з шиї твоєї, й розпадеться ярмо від товщі.

28. Ось він ійде на Аїят, проходить Мигрон, в Михмасї покидає тягарі свої.

29. Переходять тїснини; в Геві ночують; Рама тремтить; Гива Саулова розбіглась.

30. Гукай голосно, дочко Галиму; нехай почують тебе Лаїс та й Анатот бідний!

31. Мадмена розбіглась, а й з Гевиму осадники сквапно утїкають.

32. Ще лиш день простоїть він у Нобі, та погрозить рукою Сионові, узгіррю Ерусалимському.

33. Но Господь, Господь Саваот, зірве страшною рукою віттє дерев сих, а ті, що величаються ростом, будуть зрубані, високі - на землю повалені,

34. Густий гай він сокирою витне, Всемогучий повалить Ливана.