Єремія 4 UMT

1. «Ізраїлю, якщо ти хочеш повернутись, — Господь каже, — повернись до Мене, бовванів забери з очей Моїх і не ходи за іншими богами.

2. Й коли ти присягатимешся Господом, й робитимеш це чисто, щиросердно й чесно, тоді народи Він благословить, й вони хвалитимуться тим, що сотворив Господь».

3. Бо так Господь каже до мужів Юдеї та Єрусалима: «Оріть ниву неорану й не розкидайте зерен серед будяків.

4. Мужі Юдеї та Єрусалима, змініться, ради Господа, геть необрізанність ваших сердець. Однак, якщо не зробите цього, то гнів Мій спалахне, мов той вогонь. Й тоді його уже нічим не загасити через гріховність вашого життя».

5. Скажи це усьому народу Юдеї: В Єрусалимі хай Мої слова почують: «Сурміть у сурми! Голосно гукайте! Збираймося разом в міста-фортеці.

6. Піднімем прапори, Сіон щоб попередить. Втікайте, схованку шукайте, не баріться, бо з півночі веду біду й руїну.

7. Підвівся лев із лігва, вирушає, уже в путі погуба для народів. Він з дому вирушив, щоб зруйнувати твій край. Міста твої спустошені лежатимуть в руїнах.

8. Тож одягни волосяницю і лементуй, голоси від туги, адже Господній гнів на нас іще живий.

9. Тоді царя покине мужність, відвагу втратять всі воєначальники його, священики злякаються, здивуються пророки». Так каже Господь.

10. Сказав я: «О Всемогутній Боже! Юдею і Єрусалим Ти справді на слизьке завів. Ти їм казав: „Вам буде мир”, — коли вже меч завис над горлом їхнім».

11. Тоді Юдеї та Єрусалиму скажуть: «Пекучий вітер з кам’яних пустель повіяв на Мій народ. Та це не добрий вітер, мета його — не розвіяти і не очистити.

12. Занадто дужий вітер прилетів до Мене. Тепер проголошу Я вирок їхній.

13. Мов хмари, ворог здіймається, мов вихор колісниці його, а коні його прудкіші від орлів. Горе нам, бо нас розбито!

14. Єрусалиме, відмий від лиха свої серце, щоб можна врятувати тебе було. Як довго ще ти будеш дозволяти лихим думкам селитися в тобі?

15. Це справді так, бо голос віщує від Дана, і проголошує лихо від Ефраїмових гір.

16. Зробіть, щоб всі народи знали, оповістіть Єрусалим. Йдуть вороги здалеку, бо в облогу взяти міста Юдеї, лунають їхні крики бойові.

17. Мов варта, що охороняє поле, вони уже стоять довкола. Це через те, що збунтувався проти Мене Єрусалим.

18. Твоє життя й твої діла це покарання спричинили. Це твоя кара, вона гірка й вражає в саме серце». Так каже Господь.

19. О мій живіт, о корчусь я від болю, шалено б’ється моє серце, і ніяк не можу заспокоїть я його. Бо звук сурми душа моя почула, звук сурми бойової й битви грім.

20. Одне нещастя вслід іде за іншим, авжеж, спустошена моя земля. Зненацька пошматовано мої намети, роздерті покривала мої вмить.

21. Як довго бачити мені, як майорить військовий прапор? Як довго мушу чути звук сурми?

22. І справді, мій народ дурний, мене не знає, Бога не шанує. Мов дітлахи дурні, не розуміють геть нічого, вони розумні тільки до лихого, але не знають, як творить добро.

23. На землю глянув я, але вона була пуста і гола, на небеса — там світла не було.

24. На гори глянув я, вони здригались, і пагорби тремтіли всі.

25. Поглянув я, а людей ніде немає й порозліталися усі птахи небесні.

26. Поглянув я, а землю родюча на пустелю обернулась, усі міста зруйновані лежать від гніву Господа.

27. Кажу це я, бо так Господь каже: «Оця земля спустошеною буде, та не дощенту вигублю її.

28. І через це зажуриться земля і небеса над нею почорніють, бо Я від рішення Свого не відступлюсь».

29. Від тупоту копит, від свисту стріл втікає місто кожне. Ховається народ по печерах та хащах, здираються на скелі вгору. Міста покинуто, ніхто там не живе.

30. Юдею, тебе спустошено. Чого ж у кармазини вбралась? Пощо наділа ти прикраси золоті? Навіщо очі густо так нафарбувала? Даремно ти прикрасила себе. Твої коханці нехтують тобою, вони прийшли, аби забрати твоє життя.

31. Бо крик почув я, ніби жінка при пологах, що корчиться від болю, звук страждань, немов народжує дитину свою першу. Я чую крик дочки Сіону, вона істошно молиться, руки простягла. І каже: «Горе мені! Я мужність перед вбивцями втрачаю».