Єремія 51 UMT

1. Ось що Господь каже: «Погляньте, здійму дух руйнівника на Вавилон і мешканців Лев-Камая.

2. Нашлю чужинців Я на Вавилон, і вони її розвіють наче вітром й спустошать землю, бо прийдуть зусібіч, коли настане час її біди.

3. Хай жоден лучник не опустить лука, хай зброї не кидає. Не щадіть її найкращих юнаків, дощенту вигубіть все його військо.

4. Убиті падатимуть у землі Вавилонській, від ран смертельних падатимуть на вулицях його.

5. Бо Ізраїль і Юдея Богом їхнім Господом Всемогутнім не кинуті, мов та вдова, хоча і сповнена земля виною їхньою проти Святого Ізраїлю.

6. Втікайте з Вавилона! Своє життя рятуйте! Не згиньте через всі її гріхи, бо час настав Господньої помсти. Він сповна платить!

7. Вавилон — то келих золотий у Господа в руці, Він змусить край увесь упитися. Народи напились його вина, тому й поводяться, мов божевільні.

8. Зненацька Вавилон впаде і розіб’ється. Тож голосіть по ній, візьміть бальзам для ран її, можливо, зможете загоїть їх.

9. Ми б Вавилон зцілили, та зцілить її не можна. Тож покиньте, кожен з вас нехай іде до власної землі, бо тільки Бог вирішує, яке покарання надати їй.

10. Господь за нас помстився. Ходім, розповімо в Сіоні про Господа Бога нашого діла.

11. Стріли гостріть, щити наготуйте, Господь вже збудив дух мидіанських царів, бо гнів Його — проти Вавилона. Господь намірився знищити її, Він воздасть їй за Свій храм.

12. Стяг підніміть на мурах Вавилона, посильте варту, розставте вартових, засідки налаштуйте, бо що Господь задумав, те Він вчинить, що проти вавилонян наказав.

13. Ти, що живеш над могутніми водами, зі скарбами великими, прийшов кінець твій, час спустошення прийшов».

14. Господь Всемогутній Собою присягнувся: «Людьми тебе наповню Я напевно, нелічено їх буде, наче сарани, тож здіймуть переможний над тобою крик».

15. Всевишній силою Своєю землю створив, Хто Своєю мудрістю утвердив світ і розумом Своїм небо розпростер.

16. Коли мов грім лунає голос Його, ревуть у небі води, з усіх кінців землі здіймаються у небо хмари. Він посилає блискавки для зливи, виходить вітер зі сховищ Його.

17. Але кожен в світі — дурень, бо не розуміє, що Господь зробив. Коваль, що золото кує, зганьблений своїм бовваном, подоби його — хибні, духу в них нема.

18. Вони нічого не варті, вони — привід для глузування, коли настане кари час, вони загинуть.

19. Хто частка Якова, Той не такий, бо Він творець всього. Ізраїль — це коліно спадщини Його, Господь Всемогутній — ім’я Його.

20. Ти — бойова моя палиця, війни знаряддя. Я тобою народи розбиваю, тобою царства нищу.

21. Тобою вигублю коня і вершника на ньому, тобою розбиваю колісницю й візника у ній,

22. тобою я вбиваю чоловіка й жінку, тобою я старого і малого убиваю, тобою я вбиваю молодого й молоду,

23. тобою вигублю я пастуха й отару, тобою я трощу і орача, й вола. Тобою я намісників вбиваю і вельмож.

24. «Я на твоїх очах і Вавилону відплачу, і вавилонянам усім за все те зло, що заподіяли Сіону», — так Господь каже.

25. «Я проти тебе, о Вавилоне, горо руйнівна, — Господь каже, — ти руйнівниця всього на землі. Я проти тебе руку простягаю, тебе примушу Я зі скель упасти, перетворю тебе на вигорілу гору».

26. «З тебе не можна буде взяти наріжного каменя, ні каменя на підвалину, бо будеш ти спустошена навік, — Господь каже. —

27. Стяг війни підніміть у краї, сурміть серед народів в сурми. Освятіть народи на битву проти Вавилону, скликайте царства проти неї: Арарат, Мінні й Ашкеназ. Призначте наглядача над нею, нашліть на неї коней, мов рій сарани.

28. Підготуйте й посвятіть народи проти неї, мидіанського царя, й намісників, й усіх правителів, і край увесь, що підданий був їй.

29. Земля двигтить і труситься, бо проти Вавилона Господь зробив все, що замишляв, щоб обернути вавилонський край на безлюдну пустелю.

30. Воїни Вавилона припинили битву, вони засіли у своїх фортецях, бо вичерпалась сила їхня, вони ж перелякались, мов жінки. Палають їхні житла, розламано засуви.

31. Один гонець біжить за іншим, один посланець за другим, щоб сповістити царю Вавилона, що місто вже його захоплене з усіх боків.

32. Захоплено броди і спалено чагарі на болотах, а воїни у розпачі».

33. Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Місто Вавилон, мов тік, коли утоптують його. Час жнив уже не за горами.

34. В минулому, Навуходоносор, цар Вавилону, нам болю завдавав, приносячи руїну. Він наш народ в неволю забирав, до тих пір, доки для нього ми не стали мов пуста чаша. Немов дракон той ненажерний, усе найкраще він зжирав, та черево напхавши ласощами, подалі викинув він нас».

35. «Нехай наруга над нашою плоттю, що він вчинив, впаде на Вавилон», — кажуть мешканці Сіону. «Хай кров Моя на Вавилоні буде», — каже Господь.

36. Тому ось що Господь каже: «Я заступлюся в твоїй справі й відплачу за тебе. Зроблю пустелю з її моря і повисушую її джерела.

37. І стане купою каміння Вавилон, шакалів лігвом: спустошеним, осміяним, безлюдним.

38. Ревуть вавилоняни, мов левенята, скиглять, мов леви молоді».

39. «Ті люди поводяться немов могутні леви, та Я приготую їм бенкет, примушу пити так, що сп’янілі, вони сміятимуться без упину. Тоді спочиють вічним сном, і не прокинуться вони, — Всевишній каже. —

40. Я поведу їх ніби вівці на забій, немов баранів разом із козлами.

41. Коли ж Шешак здобутий буде, то найвеличніша й найпихатіша країна світу поневолена буде! Яким же жахом буде Вавилон серед народів!

42. Накотить море на Вавилон, шум хвиль її накриє.

43. Її міста обернуться на пустку, сухе та дике поле. Не житиме ніхто в них більше, жоден ними не пройде.

44. Я покараю Бела в Вавилоні, у нього з рота витягну Я людей, що він ковтнув. Народи більше не підуть до нього, і впадуть мури Вавилону.

45. Виходь із нього, мій народе, від гніву Господа палкого рятуйте всі життя своє.

46. Нехай не мліє серце ваше, не бійтеся чуток, що поповзуть по краї. Одного року буде одна чутка, а інша чутка — на наступний рік. Чутки поширяться про насильства в краї, про те, що правитель на правителя іде.

47. Тож дні надходять, коли Я бовванів Вавилона покараю. І посоромленою буде вся її земля, і вбиті її лежатимуть посеред неї».

48. «Тоді і небо, і земля, і все, що є в них, від радості кричатимуть над Вавилоном, бо з півночі руйнівники надходять, які винищать її», — Всевишній каже.

49. «Тож Вавилон приречений упасти, тому що смерть приносила Ізраїлю, та всій землі.

50. Ви ж, хто врятувався від меча, ходім, не стійте. Пам’ятайте Господа вдалечині, думайте з любов’ю про Єрусалим.

51. Нам соромно, бо ми образу чули, сором вкрив обличчя наші, бо прийшли чужинці у святиню дома Господа.

52. Тож дні надходять, — Господь каже, — коли Я покараю бовванів її, і по всьому краю поранені стогнатимуть».

53. «Навіть якщо Вавилон до неба піднесеться, якщо зміцнить свої фортеці, однак все ж від Мене прийдуть руйнівники до нього, — Господь каже. —

54. Крик чути в Вавилоні, великий гук розвалу чутно з краю вавилонян.

55. Господь зруйнує Вавилон і вгамує її галас невгамовний. Накриють хвилі ворогів, немов ріка, відлунювати буде крик її.

56. Бо руйнівник насувається на Вавилон, і воїнів її могутніх бере у полон. Потрощені луки їхні, бо Господь є Бог, Який потребує повної відплати, напевне Він відплатить».

57. «Я доп’яна напою вельмож і мудреців, правителів, начальників і воїнів її. Вони заснуть навічно, і не прокинуться ніколи», — Цар каже, Господь Всемогутній ім’я Його.

58. Ось що Господь Всемогутній каже: «Великі мури Вавилона будуть зрівняні з землею, високі брами у вогні згорять. Дарма народи виснажували себе, намагаючись врятувати місто це — усі вони пожерті вогнищем шаленим».

59. Це послання пророка Єремії начальнику Сераї, сину Нерії, сину Масеї, коли він пішов із Седекією, царем Юдеї, до Вавилона на четвертому році свого царювання.

60. Єремія написав у сувої про всі ті нещастя, що мали статися з Вавилоном, все те, що було написано про Вавилон.

61. І сказав Єремія Сераї: «Коли ти прийдеш до Вавилона, дивись зачитай усі ці слова вголос.

62. І скажеш ти: „Господи, Ти сказав, що вигубиш це місто. Не буде там жодного мешканця: ні людини, ні тварини — бо стане воно пусткою навіки”.

63. Коли скінчиш читати цей сувій, прив’яжи до нього камінь і кинь його на середину Євфрату.

64. Тоді промовиш: „Саме так Вавилон потоне й більш не випірне ніколи через усе те лихо, що Я нашлю на нього”». На цьому закінчуються слова Єремії.