Єремія 8 UMT

1. «Тоді, — каже Господь, — повиймають вони останки царів та володарів Юдеї, її священиків та пророків, останки мешканців Єрусалима з могил їхніх.

2. І розкидають вони їхні кістки під сонцем і під місяцем, під усіма зірками небесними, якім вони люблять служити, та поклонятися. Та ті кістки не збиратимуть і не ховатимуть: вони будуть гноєм на поверхні землі.

3. Усі ті, що лишилися, воліли б радше вмерти, ніж жити. Ті, хто зосталися з цього нечестивого роду, будуть мешкати по всіх чужих місцях, куди Я вишлю їх».

4. І ти скажеш їм: «Ось що Господь каже: „Чи люди падають і більше не встають? Як хтось звертає із дороги, хіба не вернеться на неї?

5. Тоді чому народ оцей постійно відступається від Мене? Чому Єрусалим постійно йде хибним шляхом? Вони тримаються брехні й каяття не бажають.

6. Звернув увагу Я, а вони не кажуть правди. Немає жодного, хто б каявся у нечестивих гріхах своїх. Усі вони звертають, ідуть своїм шляхом, немов той кінь, що стрімголов до бою рветься.

7. Навіть лелека в небі знає призначений для нього час прямувати до дому, горлиця, ластівка і журавель також. Але народ Мій не знає, чого від нього жде Господь.

8. Як можете казати ви: „Ми мудрі, бо Закон Господній з нами!” Але ж насправді, писарчуки спотворили все своїм пером брехливим.

9. А „мудрих” осоромлено, їх нажахано й захоплено в полон. Вони відмовились приймати Господнє слово. Яка ж то їхня мудрість?

10. Тож Я віддам дружин їхніх іншим чоловікам, віддам угіддя іншим хазяям. Це так, бо від бідніших до багатих, всі дбають лиш про незаконний зиск. Усі люди: від пророка до священика — всі віддались брехні.

11. Вони загоять дух недужий народу легковажного Мого, кажучи: „Усе гаразд! Нема причини піклуватись!” — хоча рани ті смертельні.

12. Їм мусить бути соромно за скоєну гидоту. Вони ж бо не соромляться цього, бо сорому не мають зовсім. Тож упадуть із рештою, кому належить впасти, в час покарання згинуть всі разом вони”».

13. «Я все зберу і знищу, — Всевишній каже, — не буде більше а ні винограду на лозі, а ні смокв на смоковниці, і, навіть листя, й те зів’яне. Усе, що дав їм, буде забрано від них».

14. Чого ми сидимо тут? Збираймося й ходімо у фортеці! Якщо Господь прирік нас на загибель, то хай нас смерть настигне у фортецях. Бо ми грішили перед Богом, тож Він примусив випити отруйної води.

15. Ми жадали миру, та нічого доброго немає, чекали зцілення, та маєм лише жах.

16. Із Данових земель доноситься хропіння коней, уся земля здригалась від іржання жеребців його. Вони прийшли і знищіли усе довкола: і місто, й тих, хто в місті жив.

17. «Тож ось нашлю на цей народ гадюк, що їх спинить не можна, щоб вас кусали», — каже так Господь.

18. Печаль охоплює мене, і серце моє від жаху мліє.

19. Я чую, як Мій обраний народ ридає за тих, хто у далекому краю: «Хіба Господь не з ними? Хіба цар Сіону не там? Нащо ж вони підбурюють Мене бовванами й марнотами чужими».

20. Жнива минули, закінчилось літо, та нас ніхто не врятував.

21. Якщо народу боляче — то боляче й мені. Я в розпачі, від відчаю не можу говорить.

22. Хіба нема ніякого бальзаму в Ґілеаді? Хіба там лікаря ніякого нема? То чом же зцілення не настає в мого народу?