Йов 10 UMT

1. «Як я ненавиджу своє життя! Тож розповім про всі свої страждання, відкрию болі та образи всі.

2. Звернусь до Бога я: „Не звинувачуй, дозволь дізнатися, у чому завинив.

3. Хіба радий Ти з того, що мене гнітиш і зневажаєш діло рук Твоїх, хіба щасливий тим, що нечестивці замишляють?

4. Чи маєш очі Ти людські? Чи вмієш бачить, як людина?

5. Чи дні Твої подібні до людських? Чи лічиш роки, як лічу я дні?

6. Бо Ти вишукуєш в мені безчестя, гріхи мої пізнати хочеш.

7. Хоча Ти знаєш, що я ні в чому не завинив, що від Твоєї кари не втечу.

8. Мене створили Твої руки, і тілу форму надали, та несподівано вони мене схопили, щоб згубити.

9. Благаю пам’ятати, що з глини Ти мене зліпив, тож раптово, не перетворюй Ти мене на глину знов.

10. Хіба мене не виливав, як молоко, і затвердіти, як той сир, мені не дав?

11. Ти одягнув мене у шкіру й тіло, зв’язавши жилами й кістками.

12. Дав звідати мені, що є життя й нев’януча любов, твоє дбання мій дух плекало.

13. Але у серці потай задуми плекав; я знаю, то мета Твоя була:

14. Якщо на шлях гріха я поверну, Ти наглядатимеш і непокараним не лишиш.

15. Якщо я поведуся зле — горе мені! Якщо невинний, то не можу й голови підвести, безчестям сповнений, приниженням напоєний.

16. Лиш звести голову збираюсь, на мене, мов на лева, полювання затіваєш і знову виявляєш Свою силу.

17. Нових приводиш свідків проти мене, примножуєш Свій гнів, та нові війська на мене насилаєш.

18. Навіщо вивів Ти мене із лона? Я мав би вмерти, щоб не бачив мене світ.

19. Хотів би я не жити ніколи, піти в могилу б з материнської утроби.

20. Мені зосталось жити лиш кілька днів, дай спокій, відступись від мене! Дозволь хоч трохи радості пізнати

21. до того, як піду туди, де залишаються навіки: у світ печалі й темряви,

22. у землю мороку, де ходить привид смерті, туди, де хаос править, де померлих тіні, де навіть світло, наче ніч”».