Йов 14 KUL

1. З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;

2. Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.

3. І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?

4. Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.

5. Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,

6. То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.

7. Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;

8. Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,

9. Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -

10. А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?

11. Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:

12. Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.

13. О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!

14. Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.

15. Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;

16. Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;

17. Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.

18. Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;

19. Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.

20. Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.

21. Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;

22. Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.