Йов 2 UTT

1. Було ж подібно до того дня, і ангели Божі прийшли, щоб постати перед Господом, а серед них прийшов і диявол.

2. І Господь запитав диявола: Звідки ти йдеш? Тоді сказав диявол перед Господом: Я прийшов, пройшовши піднебесну і обійшовши всесвіт.

3. Сказав же Господь: Чи ж ти звернув увагу на Мого раба Йова? Адже немає з усіх, що на землі, такого незлобливого, як він, чоловіка, праведного, невинного, побожного, що віддаляється від усякого зла! Ще має незлобність. Ти ж дарма сказав знищити його маєток.

4. А диявол у відповідь сказав Господу: Шкіра за шкіру. Те, чим людина володіє, вона дасть у викуп за свою душу.

5. Ні, але простягнувши Твою руку, доторкнися до його тіла і його костей. Чи ж не поблагословить Тебе в обличчя?

6. Та Господь сказав дияволові: Ось Я передаю його тобі, тільки збережи його душу!

7. Вийшовши від Господа, диявол уразив Йова страшними гнійними струпами — від голови аж до ніг.

8. І той узяв черепок, щоб зшкрябувати гній, і сидів на гноїщі за містом.

9. А коли пройшло багато часу, то його жінка промовила до нього: Доки терпітимеш, кажучи: 9aОсь почекаю час ще недовго, очікуючи надію мого спасіння. 9bБо ось із землі знищено пам’ять про тебе, синів і дочок, болі й муки мого лона, які я надаремно боляче переносила. 9cТи ж сам сидиш у гної червів, ночуючи на дворі. 9dА я мандрую і служу з місця на місце, і з дому до дому, очікуючи, коли зайде сонце, щоб я спочила від трудів і болів, які мене тепер охоплюють. 9eАле скажи якесь слово на Господа і помирай!

10. Він же, поглянувши на неї, сказав: Ти промовила, як одна з нерозумних жінок. Якщо ми прийняли добро з руки Господа, то хіба не перетерпимо зло? У всьому цьому, що з ним трапилося, Йов нічим не згрішив устами перед Богом.

11. Почувши про все зло, яке найшло на нього, троє його друзів прийшли до нього, — кожний з власної країни: Еліфас, цар теманський, Валдад, тиран савхейський, Софар, цар мінейський, і вони прийшли до нього одностайно, щоб його потішити і відвідати.

12. Побачивши його здалека, вони не впізнали його і, закричавши гучним голосом, заплакали, роздерши кожний свій одяг і посипавши себе землею.

13. Сім днів і сім ночей вони сиділи з ним, і ніхто з них не заговорив, бо бачили, що рана страшна і дуже велика.