Йов 24 KUL

1. Чому перед Вседержителем не закриті часи (відплати), а хто шанує його, чом не знає про ті днї його?

2. Межі пересувають, займають отари та й гонять пасти, мовляв би, свої;

3. Граблять осла в сиротини, у вдовицї беруть в заклад корову єдину;

4. Вбогих спихають з путя, пригноблені всї мусять ховатись.

5. Се, - як осли дикі в степу, виходять вони на свою роботу, вставши рано, на здобуваннє (харчі); степ їх годує й дїтей їх;

6. Жнуть вони на полі чужому й збирають виноград у придавлених;

7. Нагі ночують люде, не маючи чим одягтися, нї вкритись на студенї;

8. Мокнуть на дощах з гори, туляться попід скелями.

9. Рвуть вони од грудей сироту, вбогих закладами граблять.

10. Вони змушують їх блукати нагими, без одежі, й голодних - годуватись (збіраним) колоссєм;

11. Між мурами бють (нещасні) олїй про них, топчуть (грозди) в точилї, та й смагу терплять.

12. У містї стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить.

13. Є між ними й вороги сьвітла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його.

14. Досьвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодїєм.

15. Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: нїхто не побачить мене, - та й вид собі закриває.

16. В пітьмі підкопуються в доми, що по днинї собі їх запримітили; сьвітла вони не хотять знати.

17. Бо густа тьма - се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи.

18. Такий є легкий собі - хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землї! Нехай і не бачить дороги садів виноградних!

19. Посуха й спеки пожирають, хоч би й снїжну воду; оттак безодня - грішників.

20. Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник!

21. Він гнобить бездїтну, що не роджала дитини, й вдовицї не чинить добра.

22. Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і нїхто не певний життя свого.

23. А Бог подає йому безпеку, - він же ж на те й вповає - та очі його (Бога) видять таких поступки.

24. Піднялись вони високо, - та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на сьвітї, й неначе колоссє, стинаються.

25. А коли се не так, то хто мою льжу докаже, й в нїщо оберне мову мою?