Йов 29 KUL

1. І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

2. О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

3. Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

4. Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;

5. Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;

6. Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

7. Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,

8. Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;

9. Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

10. Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.

11. Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

12. Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

13. Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.

14. Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

15. Я був очима слїпому й ногами кульгавому;

16. Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

17. Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

18. От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;

19. Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

20. Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.

21. Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.

22. Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.

23. Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.

24. Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.

25. Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.