Йов 3 KUL

1. Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.

2. І почав Йов говорити:

3. Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!

4. Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!

5. Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!

6. А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!

7. О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!

8. Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити!

9. Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,

10. За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!

11. Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?

12. Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?

13. Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн

14. З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,

15. Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;

16. Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.

17. Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.

18. Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.

19. Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.

20. Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,

21. Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;

22. Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.

23. На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?

24. Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;

25. Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.

26. Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!