Йов 3 UMT

1. По цьому Йов розтулив уста і почав проклинати день, коли народився.

2. Відповідь Йова була така:

3. «Якби той день, коли на світ я народився, та в небуття пішов! Якби пощезла ніч, коли сказали: „Зачалось хлоп’я!”

4. Якби той день лишився чорним! Нехай би Бог на небесах забув його, нехай світанок би на нього не зійшов!

5. Нехай би темрява і морок смерті день той затулили, нехай би хмари клубочились і застлали день, хай би затемнення на день мого народження упало.

6. Нехай би ніч зачаття морок проковтнув, щоби не числилась вона у році, нехай би випала із обрахунку місяця вона.

7. О, як би я хотів, щоб ніч безплідною була, щоби не чуть було щасливих згуків!

8. Волав би я, щоб ті, хто збудить Левіафана, хто проклинає день, ту ніч зачарував би.

9. Бажав би я, щоби зірки нічні лишились чорні. Хотів би, щоби ніч бажала світла, та не побачила його, хотів би я, щоб не побачила вона світанку.

10. Але ж та ніч не зачинила двері в материнське лоно, не заховала горе від моїх очей.

11. Чому не народивсь я мертвим, чому я дихання останнє не згубив, з утроби появившись?

12. Чому коліна материнські мене зустріли, чому кипіли перса молоком для мене?

13. Інакше б я уже лежав спокійно, я спав би, мав би я спочинок

14. з земними радниками і царями, що відбудовували свої попелища.

15. Чи з тими управителями, що в золоті купались, свої будинки сріблом обставляли.

16. Чому я недоношеним не став, чом не похований, як ті малі, що світла дня ніколи не спізнали?

17. Там і злочинці перестали б турбувати, там і натомлені спочинок знайдуть.

18. Ув’язненим там нічого боятись, не чути спонукань наглядача.

19. Там не існує ні великих, ні малих, не має там господаря, слуги.

20. Навіщо страднику те світло дня, життя нащо тому, хто повсякчас страждає,

21. хто смерті прагне, а її немає, хто смерті прагне більше, ніж скарбів?

22. Були б веселими ті люди, безсумнівно, співали б, тішачись, що вже знайшли могилу.

23. Навіщо світло дня тому, чий шлях життєвий схований, кого Бог мурами огородив?

24. Стражданнями живу я більше, ніж хлібом повсякденним, ридання рветься і кипить, немов вода.

25. Бо те, чого боявсь, уже звалилося на мене, чого страшився, те уже настало.

26. Я втратив спокій, втихомирення не знаю, не відпочив я, бо прийшла біда».