Йов 30 UMT

1. «Тепер же з мене насміхаються молодші. Це ті молодики, батькам яких я б не дозволив з собаками разом пасти овець.

2. І навіть сила їхніх рук — що мені з неї? Бо ж їхня сила полишила їх.

3. Нестатками і голодом забиті, вони вгризаються у те, що вже давно засохло, все винищене і зруйноване усе.

4. Вони скубуть гіркий просвирник, а корінь ялівця їх зігріває.

5. Їх вигнали і відділили від людей, кричать на них, немовби на злочинців.

6. І змушені вони тулитись в пересохлих руслах рік, в печерах, між камінням.

7. Вони сумують, тужать між кущами або збираються гуртом між колючками.

8. Вони дурні і безіменні, їх батогами вигнали і знехтували всі.

9. Тепер вони про мене плещуть язиками, про мене розпускаючи плітки.

10. Вони гидують мною звіддалік, без сумнівів плюють мені в обличчя.

11. Тому що Він послабив тятиву й мене принизив, планують знищити мене, як місто, що в облозі.

12. На мене суне справа натовп лютий, збиває з ніг. Вони мене згубити замишляють.

13. Ось вже прорвались на мою стежину, мене зживають зо світу. Немає звідки ждати допомоги.

14. Ось вони сунуть, ніби крізь пролом, мене вражають в найслабкіше місце.

15. Охоплений я жахом невимовним мов вітром здуло вдачу мою горду, хмариною розвіялось спасіння.

16. Тепер із мене виливається душа, впилися в мене дні мої скорботні.

17. Вночі Він штрикає зсередини мої кістки, і біль гризе мене і не вщухає.

18. Щодуху шарпає Він одяг мій і штурхає, вчепившись в комірець хітона.

19. Швиргає Бог мене в багнюку, і перетворює на пил і попіл.

20. Волаю я про допомогу Твою, Боже, та не озвався Ти. Стою перед Тобою, але Ти уваги не звертаєш.

21. Ти став безжалісним до мене. Свою ненависть Ти на мене виливаєш.

22. Шторми турбот на мене насилаєш, вітер мене носить, чи змушуєш від переляку мліти, бо ревеш громами.

23. Я знаю, Ти мене у смерть повернеш, туди, де зустрічаються усі живі.

24. Ніхто, звичайно, руку не підніме на того, хто уже на світі не жилець, як той в смертельну мить на допомогу буде кликати.

25. Хіба не плакав я за тими, хто страждав? Хіба душа моя за бідними не сумувала?

26. Я справді до добра тягнувся, а обернулося на зле. Я світло виглядав, а непроглядна тьма спустилась.

27. Кипить у мене все всередині невпинно, настали дні страждань.

28. Ходжу я почорнілий не від сонця. На зібранні підвівся я і допомоги попросив.

29. Шакалам став я братом, для страусів я друг.

30. І шкіра на мені вже почорніла, горить в гарячці тіло.

31. Пісні жалобні — ось на що налаштовано арфу мою, а сурми — на жалобний спів».