Йов 7 KUL

1. Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?

2. Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,

3. Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.

4. Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.

5. Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.

6. Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.

7. Згадай (Боже), що життє моє - подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.

8. Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, - а мене нема.

9. Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,

10. Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.

11. Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.

12. Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?

13. Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;

14. Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,

15. Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.

16. Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота!

17. Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,

18. Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?

19. Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?

20. А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?

21. Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.