Йов 7 UTT

1. Хіба життя людини на землі радше не є випробуванням, — його життя, наче в наймита, взятого на день?

2. Або наче раб, який боїться свого володаря і схопив тінь, чи наче найманець, який очікує своєї винагороди.

3. Так і я переніс порожні місяці, і ночі болючі мені дано.

4. Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я сповненим болю від вечора аж до ранку.

5. Моє ж тіло покривається гноєм червів, і я чахну, зіскрібаючи грудки землі з моїх виділень.

6. А моє життя проминуло легше за бесіду, загинуло воно в марній надії.

7. Тож згадай, що мій дух — життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро.

8. Не побачить мене око Того, Хто мене бачить. Очі Твої на мені, а мене більше немає,

9. — наче хмара стерта з неба. Адже якщо людина зійде до аду, то більше не вийде,

10. і більше не повернеться до власного дому. І більше його не впізнає його місце.

11. Тож я вже не зупиню моїх уст, говоритиму, будучи в скруті, охоплений бідою, відкрию гіркоту моєї душі.

12. Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторожу?

13. Я сказав: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку.

14. Ти мене страшиш снами і лякаєш мене видіннями.

15. Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж — мої кості.

16. Адже не житиму навіки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне.

17. Бо чим є людина, що Ти її звеличив, або що Ти звертаєш на неї увагу?

18. Невже здійснюватимеш над ним нагляд аж до ранку, і його судитимеш до спочинку?

19. Як довго не залишатимеш мене і не відпускатимеш мене, доки ще ковтатиму мою слину в болі?

20. Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, Хто знає людський розум? Навіщо Ти мене поставив Твоїм звинувачуваним, я є для Тебе тягарем?

21. І навіщо Ти не забув мої гріхи і не очистив мого гріха? Тепер же я піду в землю, — ось встаю вранці, а мене більше немає.