Іван 12 KUL

1. Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.

2. Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.

3. Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.

4. Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.

5. Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?

6. Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.

7. Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.

8. Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.

9. Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.

10. Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;

11. бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.

12. Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,

13. побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!

14. Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:

15. Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.

16. Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.

17. Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.

18. Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.

19. Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!

20. Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.

21. Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.

22. Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.

23. Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.

24. Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.

25. Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її.

26. Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.

27. Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.

28. Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.

29. Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.

30. Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.

31. Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.

32. І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.

33. Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.

34. Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий?

35. Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.

36. Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.

37. Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,

38. щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось?

39. Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:

40. Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.

41. Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.

42. Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.

43. Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.

44. Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене.

45. І хто видить мене, видить Пославшого мене.

46. Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував.

47. І коли хто слухає слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.

48. Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.

49. Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.

50. І я знаю, що Його заповідь життє вічнє. Що ж промовляю я, яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.