Ісус Навин 22 UMT

1. Тоді скликав Ісус коліна Рувима, Ґада та половину коліна Манассії.

2. Він сказав їм: «Ви виконали все, що Мойсей, слуга божий, звелів вам, і дослухалися голосу Мого у всьому, що Я наказував.

3. Ви не залишали братів своїх увесь цей час, аж по сьогодні, й виконували всі веління Господа вашого Бога.

4. А тепер Господь, Бог ваш, дав безпеку братам вашим, як він і обіцяв їм. Отож тепер повертайтеся до своїх осель, на землю, яку Мойсей, слуга Божий, дав вам по той бік Йордану.

5. Але пильнуйте за використанням заповітів та законів, які Мойсей, слуга Божий, дав вам: любіть Господа Бога свого, йдіть шляхами його, дотримуйтесь його заповітів і служіть йому всім серцем, усією душею».

6. Потім Ісус благословив їх і відпустив. І розійшлися вони по своїх домівках.

7. Мойсей віддав півколіну Манассієвому землі в Башані, а другому півколіну Ісус віддав землі поруч із братами-ізраїльтянами на захід від Йордану. Тож Ісус відпустив їх додому, благословивши.

8. Він сказав їм: «Повертайтеся додому з багатствами великими, з отарами численними, зі сріблом та золотом, з одягом усіляким. Розділіть із братами те, що здобули в бою».

9. Отож люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассії залишили ізраїльтян коло міста Шило, в землі Ханаанській, і повернулися до Ґілеада, на рідну землю, яку віддав їм Мойсей за велінням Господа.

10. Як прийшли вони до Ґелілота, що біля Йордану на землі Ханаанській, то сини Рувима, Ґада й половини коліна Манассії побудували там вівтар неподалік від Йордану. Вівтар той був краси надзвичайної.

11. Ізраїльтяни почули, що люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассія збудували вівтар на землі Ханаанській біля Ґелілота неподалеку від Йордана на боці ізраїльтян.

12. Як почули про це ізраїльтяни, то вся громада зібралася у місті Шило, щоб виступити проти них війною.

13. Тоді ізраїльтяни послали священика Фінегаса, сина Елеазарового, до синів Рувима, Ґада й половини коліна Манассії в землю Ґілеадську.

14. З ним вирушили десять старійшин — по одному від кожного ізраїльського коліна, та кожен із них був главою свого коліна між кланів ізраїльських.

15. І пішли вони до людей Рувима, Ґада та половині коліна Манассії у Ґілеад. І сказали вони їм:

16. «Уся громада Господня таке каже: „Чому ви повстали проти Бога Ізраїля, відвернулися від Господа, спорудивши вівтар у теперішньому заколоті своєму проти Господа?

17. Чи не досить з нас провини в Пеорі? Ми ще той гріх з себе не змили, хоча чума і впала на громаду Господню.

18. А ви тепер відвертаєтеся від Господа? Якщо ви повстанете проти Господа сьогодні, завтра Він розгніваєтеся на весь ізраїльський рід.

19. Якщо ж земля, яку ви одержали, нечиста, тоді йдіть на землю Господню, де стоїть намет Господній і оселяйтеся серед нас. Але ж не поставайте проти Господа або проти нас, споруджуючи собі вівтар інший, ніж вівтар Господа Бога нашого.

20. Хіба не впав гнів Господній на всю ізраїльську громаду, коли Ахан, син Зери, не виконав наказу й не знищив прокляте майно? Чи гнів Господній упав тоді не на всю громаду ізраїльську? Так, не тільки Ахан поплатився життям за той гріх”».

21. Тоді люди Рувима, Ґада й половини коліна Манассії відповіли старійшинам ізраїльських родин:

22. «Господь — наш Бог! Ще раз проголошуємо ми, що Господь — наш Бог! Він знає! І нехай сам Ізраїль знає! Якщо у вчинку нашому заколот або злочин проти Господа, хай ніщо не врятує нас сьогодні.

23. Якщо збудували ми собі вівтар, щоб від Господа відвернутися й приносити жертви всеспалення та хлібні офіри або ж принести мирну жертву, то хай Сам Господь нас покарає.

24. Ні, ми зробили це, бо боялися й думали, що одного дня ваші нащадки скажуть нашим: „Ви не можете молитися Господу, Богу Ізраїля”.

25. Вони могли сказати: „Бог проклав між нами кордон рікою Йордан між нами й вами, синами Рувимовими та Ґадовими, тож не бути вам частиною Ізраїля”. Тобто ваші нащадки можуть змусити наших дітей відступитися від віри в Господа.

26. І тоді ми вирішили: „Збудуймо собі вівтар не для офіри всеспалення або пожертв.

27. Хай він буде свідоцтвом між нами й вами для наших прийдешніх поколінь, що ми відправляємо службу Господу перед лицем Його офірами всеспалення, жертвами та мирними офірами. І щоб у майбутньому нащадки ваші не сказали нашим нащадкам: „Він не є наш спільний Господь”.

28. Тож ми подумали: „Якщо колись у майбутньому вони скажуть таке нам або нащадкам нашим, то ми відповімо: „Подивіться на цю точну копію вівтаря Господнього, яку збудували наші предки не для офір всеспалення чи пожертв, а як свідоцтво між нами і вами”.

29. Ми й гадки не мали повставати проти Господа й відвертатися та відступати від Нього нині, коли збудували вівтар для жертв всеспалення, та хлібних пожертв. Таким є тільки вівтар Господа Бога нашого, що стоїть перед наметом Його”».

30. Коли священик Фінегас і вожді громади, глави колін, які були з ним, почули слова Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів, вони були задоволені.

31. Тоді священик Фінегас, син Елеазара, промовив до Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів: «Тепер ми бачимо, що Господь — з нами, оскільки ви не ослухалися Всевишнього в цій справі. Зараз ви врятували ізраїльтян від кари Господньої».

32. Священик Фінегас, син Елеазара, й вожді повернулися від Рувимових та Ґадових синів із землі Ґілеадської до землі Ханаанської і про все розповіли.

33. Ізраїльтяни були втішені розповіддю й благословили Бога. І більше вони ніколи не говорили про те, щоб піти війною проти Рувимових та Ґадових синів і вигубити їхню землю.

34. Рувимові та Ґадові сини назвали той вівтар так: «Це, справді, є свідчення між нами, що наш Господь — то Бог».