Ісус Навин 9 UMT

1. Усі царі, що жили на захід від ріки Йордан у горах і на західних схилах та вздовж узбережжя Середземного моря аж до Ливану, почули про те.

2. І вирішили вони об’єднатися й виступити разом проти Ісуса та ізраїльтян. То були царі хиттитів, аморійців, ханаанців, перизійців, хивійців, та євуситів.

3. А мешканці Ґівеона, почувши про те, що зробив Ісус із Єрихоном та Аї, вдалися до хитрощів.

4. Вони пішли й наготували припасів, обвішали своїх ослів старими драними мішками та подертими латаними бурдюками з вином.

5. Самі вдягли зношене, у заплатах взуття і стару одежину. А припаси хліба були сухі та пліснявілі.

6. Вони прийшли до Ісуса в табір біля Ґілґала. І сказали йому та ізраїльтянам: «Ми прийшли з далекої країни і хочем укласти з вами Угоду».

7. Але ізраїльтяни сказали хивійцям: «Можливо, ви живете поруч із нами, то як же нам укладати з вами Угоду?»

8. Тоді хивійці звернулися до Ісуса зі словами: «Ми раби твої». Ісус спитав їх: «Хто ви і звідки ви прийшли?»

9. На те вони відповіли: «Раби твої прийшли з далекої країни, щоби вшанувати Господа Бога Твого». Бо почули ми про Нього, і про все, що зробив Він у Єгипті.

10. Ми почули й про те, що зробив Він із двома аморійськими царями, що жили на Схід від ріки Йордан: з Сихоном, царем хешбонським, і з Оґом, царем башанським, що жив в Аштароті.

11. Тож старійшини і всі мешканці нашої землі наказали нам: «Візьміть запаси харчів і підіть зустріньтеся з ними. Скажіть їм: „Ми раби ваші, хочемо укласти тепер з вами Угоду”.

12. Ось хліб наш! Він був ще теплий у той день, як залишали ми свої домівки, щоб зустрітися з вами. А тепер, подивіться, він став сухий і пліснявий.

13. А це наші бурдюки, які ми наповнили молодим вином, а тепер вони геть драні. А це вбрання і взуття зносилося від довгої дороги».

14. І воїни взяли трохи їхніх харчів, а в Господа поради не спитались.

15. Й Ісус погодився на мир з ними. Він уклав з ними Угоду про те, що залишить їм життя. А вожді народу ізраїльського поклялися й присягнули їм.

16. А три дні по тому ізраїльтяни довідалися, що ґівеонці — їхні сусіди, що вони селяться просто серед ізраїльської землі.

17. Тож ізраїльтяни рушили в путь і прийшли на третій день до їхніх міст. А ті міста були Ґівеон, Кефіра, Беерот і Киріат-Єарим.

18. Але ізраїльтяни не напали на них, бо ж вожді колін поклялися їм іменем Господа Бога Ізраїлю. А весь люд почав ремствувати проти вождів своїх.

19. Та всі вожді сказали народу: «Ми поклялися їм іменем Господа, Бога Ізраїлю. Тож ми не можемо заподіяти їм зло.

20. А ось що ми їм зробимо. Ми залишимо їм життя, щоб не впав на нас гнів Господній за те, що зламали клятву свою».

21. Вожді сказали людям: «Хай живуть!» То ґівеонці стали дроворубами та водоносами для всієї ізраїльської спільноти, як і наказали їм вожді.

22. Ісус скликав Ґівеонців і запитав їх: «Навіщо ви обдурили нас, сказавши: „Ми з дуже далеких від вас країв”, — якщо насправді ви мешкаєте серед нас?

23. А тепер, нехай паде прокляття на вас! І будуть гідні з вас тільки раби, що дрова рубатимуть і воду носитимуть для дому Господа мого».

24. Вони відповіли Ісусу: «Нам було сказано, що Господь, Бог твій, наказав Мойсею, рабу Своєму, віддати тобі всі землі й знищити до твого приходу всіх людей, що живуть у тім краї. Тож бо перелякалися ми за життя своє і так і вчинили.

25. Тепер же ми у владі Твоїй. Тож роби те, що ти вважаєш правильним і справедливим».

26. Тож Ісус врятував едеонців, зробивши з них рабів, та ізраїльтяни їх не повбивали.

27. І відтоді зробив їх Ісус дроворубами й водоносами, що працювали на ізраїльтян і обслуговували вівтар Божий у призначеному Господом місці. Отож рабами вони є й понині.