Книга Суддів 21 UMT

1. Ізраїльтяни присягнули в Міцпі: «Жоден із нас не віддасть своїх дочок заміж за синів коліна Веніаминового».

2. Коли люди прийшли до Бетела, вони сіли перед Богом і до вечора вголос кричали й гірко ридали.

3. Вони голосили: «О Господи, Боже Ізраїлю, чому таке сталося в Ізраїлі, що сьогодні одним ізраїльським коліном стало менше?»

4. Наступного дня люди повставали рано, спорудили вівтар і принесли жертву всеспалення та мирну пожертву.

5. Тоді ізраїльтяни сказали: «Які з колін Ізраїлю не прийшли на зібрання до Господа?» Бо велика клятва була щодо тих, хто не прийшов до Господа в Міцпу: «Смерть йому».

6. Але ізраїльтянам стало шкода братів своїх із коліна Веніаминового. Вони сказали: «Сьогодні одне коліно ізраїльське винищене.

7. Як же бути з тими, хто з веніаминіїв залишився? Де знайти їм дружин? Адже ми поклялися Господу не віддавати заміж за них наших дочок».

8. Потім вони спитали: «Чи є хто з ізраїльських колін, хто не прийшов до Господа у Міцпу?» Та, звісно, ніхто не прийшов на зібрання з Явеш-Ґілеада.

9. Коли зробили перекличку, то з’ясувалося, що жодного мешканця Явеш-Ґілеада не було.

10. Отож громада послала туди дванадцять тисяч воїнів і наказала їм: «Ідіть і повбивайте всіх мешканців Явеш-Ґілеада, разом із жінками й дітьми.

11. Ось що ви мусите зробити: вбийте всіх чоловіків і тих жінок, які пізнали чоловіка, а невинних дівчат залиште в живих». Так вони й зробили.

12. Поміж мешканців Явеш-Ґілеада знайшли вони чотириста молодих невинних дівчат, які не пізнали ще чоловіка. Вони привели їх у табір поблизу Шило, що на землі Ханаанській.

13. Тоді вся громада послала сказати веніаминіям, які переховувалися у скелі Риммон, про мир із ними.

14. І веніаминії повернулися. Ізраїльтяни віддали їм жінок з міста Явеш-Ґілеад, але тих жінок було недостатньо для всіх чоловіків цього коліна.

15. Люди жаліли веніаминіїв, бо Господь завдав втрат колінам ізраїлевим.

16. Старійшини громади сказали: «Як же нам бути з дружинами тих, хто залишився, адже всі жінки коліна Веніаминового знищені?»

17. І вони казали: «Треба було б щоб ті, хто залишився в живих, мали нащадків, аби не зникло одне з колін Ізраїлю.

18. Але ми не можемо віддати за них своїх дочок. Бо ізраїльтяни поклялися: „Прокляття тому, хто віддасть свою дочку за чоловіка з коліна Веніамина”».

19. Отож вони сказали: «Слухайте, тепер якраз щорічне свято на честь Господа в Шило, що на північ від Бетела, на схід від дороги, що веде від Бетела до Сихема, і на південь від Левони».

20. Вони навчили веніаминіїв: «Ідіть і заляжте у виноградниках.

21. Чатуйте. Коли дівчата з Шило вийдуть водити танок, то вибігайте з виноградників і кожен крадіть собі жінку з дівчат Шило й повертайтеся на землю Веніаминову.

22. Коли їхні батьки й брати прийдуть до нас скаржитися, ми їм скажемо: „Вибачте їх на нашу поруку, бо не могли дати кожному з них дружину, захоплену в бою. Ви ж, звісно, не могли віддати за них своїх дочок, бо тоді ви були б винні”».

23. Веніаминії так і зробили. Вони вибрали собі дружин з-поміж тих дівчат, які танцювали, і викрали їх. Вони втекли на свої спадкоємні землі, відбудували міста й оселилися в них.

24. Отож розійшлися ізраїльтяни по своїх колінах та родинах. І кожен пішов у свою спадкоємну землю.

25. У ті дні в Ізраїлі не було свого царя. Кожен робив, що заманеться.