Плач Єремії 1 UMT

1. Єрусалиме, яке ж самітне місто ти, хоча було колись могутнє, велелюдне! Воно тепер, немов вдова. Княгинею була, поміж людей пишалась, а тепер працювати мусить, як рабиня та!

2. Єрусалим тепер вночі ридає гірко, пекучі сльози на її щоках. Ніхто з коханців не прийде втішити, бо зрадили і стали ворогами їй.

3. Пішла у вигнання Юдея, в життя тяжкої праці й рабства. Між іншими народами їй не знайти спочинку. Нападники її зловили на тісних стежках.

4. О суму сповнені шляхи Сіона! Прочан не буде на її святах, зітхають проповідники її, порожні її брами, сумні її дівчата, гірко їй самій.

5. Таки перемогли вороги Єрусалима, тепер задовольняються життям. Хіба не за гріхи численні Господь її страждати змусив? За те й дітей її в полон забрали.

6. Чи не за те й краса її змарніла? Князі її, мов олені, що пасовиська не знайшли, ледь-ледь плетуться, утікаючи від ворогів.

7. Лише за днів приниження і безпритульності народу Єрусалим пригадує усі скарби свої прадавні. Коли народ її потрапив до ворожих рук і нікому допомогти їй. Збиткуються з її поразки вороги.

8. Єрусалим великий гріх вчинила, тож і нечистою зробилася вона. Хто вихваляв її колись, тепер принижує, бо бачить голизну її. Вона ж лиш стогне і ховає очі.

9. Нечистота на пелені у неї. Не думала, що з нею станеться таке. Всі вражені її падінням, і нікому утішити її. Вона благає: «Зглянься, Господи, на мої муки, бо ворог переміг мене».

10. Наклав він руку на усі її скарби. Вона побачила, що погани увійшли в її святиню — храм Господній. Це саме ті, про кого Ти казав: «Вони не повинні вступати до Твого зібрання».

11. Народ її стогне у пошуках хліба. Вони свої скарби віддали за харчі, щоби лишитися живими. Говорить Єрусалим: «Дивися, Господи, якою нікчемою я стала».

12. Нехай таке нікого не спіткає, хто цим шляхом іде, отож пильнуйте. Чи є ще біль такий! Таке страждання заподіяв Господь мені у день Свого палкого гніву.

13. Послав вогонь Він з неба на кістки мої, зсередини мене він палить. Напнув тенета, щоб мене зловити, і притяг мене. Спустошив Він мене, я геть недужа.

14. З гріхів моїх зробив ярмо, докупи сплетено гріхи Його рукою. Воно на шиї в мене і знесилює мене. Господь віддав мене у руки тих, проти кого я встояти не можу.

15. Господь забракував усіх могутніх воїнів моїх, тих, що захищали місто це. Потім Він військо спорядив, щоб воїнів тих згубити. Наче виноград в давильні, Господь потоптав Юдеї цнотливу дочку, доки сік, як кров струмив з давильні тієї.

16. Тому я й плачу, й сльози по щоках течуть. Далеко ж бо від мене мій розрадник, що буде здатний відновити мої сили. Сини мої розорені, здолав їх ворог.

17. Руки простягає Сіон, і нікому розрадити її. Господь звелів ворогам Якова оточити її. І став Єрусалим огидним серед них.

18. Зараз Єрусалим говорить: «Я не послухалась Його, тож Він поводиться зі мною справедливо. Почуйте всі народи, побачте біль мій, бо моїх дівчат і хлопців взято всіх в неволю.

19. Покликала я своїх коханих, однак вони всі зрадили мене. Мої священики й старійшини загинули у місті, шукаючи окраєць хліба — сили відновить.

20. О зглянься, Господи, бо я в журбі, у мене все всередині палає. У мене серце обірвалося, бо була я непокірна. На вулицях повбивано дітей, а вдома — смерть сама.

21. Вони почули стогін мій, нема розрадника у мене. Всі вороги мої почули про біду мою, зраділи, що таке мені зробив Ти. Пришвидши той день, який проголосив Ти, щоб і вони зазнали всіх моїх страждань.

22. Нехай все їхнє зло перед Тобою стане, будь з ними, як зі мною був Ти за мої гріхи. Неміряні мої страждання, хворе моє серце».