Плач Єремії 2 UMT

1. Дочку Сіону Господь зневажив у Своєму гніві. З небес на землю гордість Ізраїлю скинув. Він не згадав про Свій підніжок у день Свого гніву.

2. Господь усе понищив, не пожалів Він жодного із Якового дому. У люті повалив твердині дочки Юдеї. Зрівняв Він їх з землею. Ганьбою вкрив і царство, і його вельмож.

3. В палкому гніві вигубив всю міць Ізраїлю. Від ворога Свою правицю відвернув і запаливсь на Якова, мов той вогонь пекучий, що пожирає все довкола.

4. Напнув Він лук Свій, наче ворог, немов противник, напростав правицю і повбивав усе, що оку миле. В намет дочки Сіону Він вилив лють Свою, немов вогонь.

5. Став ніби ворогом Господь. Він Ізраїль пожер, понищив Він усі її твердині. Він зруйнував усі її укріплені міста, примножив голосіння й плач, і стогін по землі Юдеї.

6. Спустошив Він притулок Свій, неначе сад, Він знищив Своє місце зібрання. Господь призвів до забуття в Сіоні свят і субот. Царя й священика Він відштовхнув у Своїй люті.

7. Господь відкинув Свій вівтар, від власної святині відсахнувся: у руки ворогам віддав мури твердині. Вороги у домі Всевишнього кричали з радості, мов у свята Господнього день.

8. Господь намислив зруйнувати мур дочки Сіону. Мотузкою відміряв все, що зруйнувати хоче, і Він не стримував Себе. Примусив Він укріплення й мури тужити, та їхня міць пропала геть.

9. Ввійшли у землю брами Єрусалима. Він розламав і потрощив залізні засуви. Царя й князів її розкидано між племенами, й ніяких правил не існує. Пророки більше з’яв від Господа не мають.

10. Старійшини дочки Сіону сидять, мовчать й ридають на землі. Золою голови посипали вони, вдяглися у вереття. Дівчата у Єрусалимі додолу голови схилили.

11. Немає більше сліз в очах моїх, у мене все всередині кипить. До самих печінок знедужаю від гибелі дочки мого народу, бо діти й немовлята мліють від голоду на вулицях міських.

12. Вони питають матерів своїх: «Де хліб, що пити?» Неначе поранені бійці на вулицях міста, вони непритомніють від безсилля. Та згодом, вони вмирають в материнських обіймах.

13. Що можу я тобі сказати, до чого ти подібна, дочко Єрусалим? З чим можу порівняти тебе, щоб втішити, дочко Сіону? Твоя руїна неосяжна, ніби море. Хто тебе зцілить?

14. Були твоїм пророкам з’яви, пусті й оманливі про тебе. Вони не викривали провин твоїх, аби неволю відвернути. Натомість бачили тебе в брехливих та пустих пророцтвах.

15. Руками сплескують на тебе подорожні. Вони свистять й хитають головами над Єрусалимом: «Невже це місто, про яке розповідали, що то неперевершена краса, утіха світу всього?»

16. Пащекували проти тебе вороги твої. Вони свистять, зубами скреготять і кажуть: «Ми проковтнули їх, це саме той день! Його чекали ми, і він настав, ми побачили його»!

17. Те учинив Господь, що Він замислив. Свою погрозу Він виконав, яку проголосив давно. Він без пощади усе зруйнував. Примусив ворога позбиткуватися з тебе, зміцнив могутність ворогів твоїх.

18. До Господа взивайте серцем, мури дочки Сіону. Хай сльози твої плинуть, мов потік, і вдень, і уночі. Не зупиняйтеся, очам своїм спокою не давайте.

19. Вставай і голоси вночі з початком кожної сторожі. Благай про милосердя перед Господом своїм. Здійми до Нього руки задля життя дітей своїх, що знепритомніли від голоду на кожній вуличці міста.

20. О Господи, поглянь і зглянься, кому Ти все це заподіяв. Хіба так можна, що жінки їдять своїх дітей, яких плекали? В святині Господа священика й пророка вбито!

21. Малі й старі на вулицях лежать. Мої дівчата й хлопці полягли від меча. Ти вбив їх у день гніву Свого, Ти їх забив немилосердно.

22. Ти поскликав людей здовкола, щоб мордувати мене. Ти їх немов на свято скликав, тому ніхто й не втік, не врятувався в день гніву Господа. Мій ворог винищив усіх, кого я випестила і виховала.