Лука 20 UMT
1. Одного дня, коли Ісус навчав людей у дворі храму, проповідуючи їм Благу Вість, до Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини.
2. Вони запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?»
3 4. У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?»
5. Головні священики та книжники почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?”
6. А якщо скажемо, що від людей, то весь цей люд закидає нас камінням, адже вони вважають, що Іоан був справді пророком».
7. Тож вони відповіли: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення».
8. Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю».
9. Після того Ісус розповів людям таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Потім здав виноградник в оренду та й надовго вирушив у мандри.
10. Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю, але орендарі побили його й відіслали ні з чим.
11. Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі й того побили. Вони безсоромно познущалися з нього й прогнали його з порожніми руками.
12. Господар послав третього слугу, та вони й цього покалічили і вигнали геть.
13. Тоді господар виноградника сказав собі: „Що ж мені робити? Мушу послати свого улюбленого сина. Може, вони хоч його поважатимуть”.
14. Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!”
15. Тож вони викинули сина господаря з виноградника і вбили його. То що тепер власникові виноградника діяти з ними?
16. Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим». Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!»
17. Та Ісус пильно подивився на них і мовив: «Яке ж тоді значення того, що сказано у Святому Писанні: „Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем?”
18. Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений».
19. Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би негайно схопити Його, але побоялися народу.
20. Юдейські лідери пильно стежили за Ісусом Христом, намагаючись зловити Його на слові. Вони підіслали до Нього вивідників, які удавали з себе праведників, аби спровокувати Ісуса та мати підстави віддати Його до рук намісника, який мав владу заарештувати Христа.
21. Тож вони сказали Йому: «Вчителю, ми знаємо, що усе, що Ти говориш і вчиш, є істиною, не зважаючи, хто Тебе слухає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий.
22. Тож скажи нам, чи то справедливо для нас сплачувати податки цезареві, чи ні?»
23. Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів:
24. «Покажіть Мені динар. Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве».
25. Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже».
26. Почувши таку відповідь, вивідники не могли схопити Його за те, що Він говорить перед людьми й, вражені його словами, вони замовкли.
27. Декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
28. «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.
29. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей.
30. Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним.
31. Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей.
32. Останньою померла жінка.
33. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
34. Ісус відповів їм: «Люди в цьому житті одружуються.
35. Але ті, кого Бог визнає гідними ввійти у вічне життя й воскресіння з мертвих, не одружуватимуться.
36. Вони будуть подібні до Ангелів і не зможуть більше вмерти. Вони — діти Божі, оскільки Господь воскресив їх з мертвих.
37. Мойсей, в історії про палаючий кущ, ясно показав, що мертві воскресають, коли назвав Господа „Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова”.
38. Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Всі вони все ще живі для Господа».
39. Деякі з книжників промовили: «Добре сказано, Вчителю!»
40. І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
41. Тоді Ісус запитав книжників: «Чому деякі люди стверджують, що Христос — Син Давидів?
42 . Адже сам Давид сказав у книзі Псалмів: „Господь Бог мовив до Господа мого: Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх”.
44. Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
45. Поки всі слухали, Ісус сказав Своїм учням:
46. «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах.
47. А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».