Лука 8 KUL

1. І сталось опісля, проходив Він городи й села, проповідуючи й благовіствуючи царство Боже; а дванайцять з ним,

2. і деякі жінки, що були сцїлені од духів лихих і недуг: Мария, на прізвище Магдалина, що з неї сїм бісів вийшло,

3. і Йоанна, жінка Хузана, Іродового приставника, й Сусанна, й инших багато, що послугували Йому з добра свого.

4. Як же зійшлось багато народу та з усяких городів поприходили до Него, промовив приповістю:

5. Вийшов сїяч сїяти насїннє своє; і, як він сїяв, инше впало край шляху; й попритоптувано його, й птаство небесне пожерло його.

6. А инше впало на камінь; і посходивши, посохло, бо не мало вогкости.

7. А инше впало між тернину; й розвившись тернина з ним, поглушила його.

8. А инше впало на землю добру, й, зійшовши, дало овощ у сотеро. Се промовивши, покликнув: Хто має уші слухати, нехай слухає.

9. Питали ж Його ученики Його, кажучи: Що се за приповість оця?

10. Він же рече: Вам дано знати тайни царства Божого, другим же в приповістях, щоб дивлячись не бачили, й слухаючи не розуміли.

11. Єсть же ся приповість: Насїннє, се слово Боже.

12. Ті, що край шляху, се, що слухають; опісля ж приходить диявол, та й забирає слово з серця їх, щоб віруючи не спасли ся.

13. Що ж на каменї, се, що, вислухавши, з радістю приймають слово, та сї кореня не мають; до часу вірують, а під час спокуси відпадають.

14. Що ж між тернину впало, се, ті, що вислухавши, відходять, і журбою, та багацтвом, та роскошами життя поглушені, не дають овощу.

15. Що ж у добрій землї, се ті, що, вислухавши слово, в серцї щирому й доброму держять, і дають овощ у терпінню.

16. Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, не покрива її посудиною, або під ліжко її ставить; тільки ж на сьвічнику ставлять, щоб входячі бачили сьвітло.

17. Нема бо нїчого тайного, що не виявить ся, і нїчого втаєного, що не взнаєть ся і на яв не вийде.

18. Вважайте оце, як слухаєте: хто бо має, дасть ся тому; а хто не має, і що, здаєть ся, має, візьметь ся від него.

19. Прийшла ж тодї до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом.

20. І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити.

21. Він же, озвавшись, рече до них: Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає і чинить його.

22. Стало ся ж одного дня, увійшов Він у човен, і ученики Його; й рече до них: Попливемо на той бік озера. І відчалили.

23. Як же плили, заснув Він; і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї.

24. Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо! Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води; й з'пинились, і настала тишина.

25. Рече ж їм: Де ж віра ваша? Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелїває, і водї, і слухають Його?

26. І переплили в землю Гадаринську, що по тім боцї Галилеї.

27. Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах.

28. Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? благаю Тебе, щоб мене не мучив.

29. Повелїв бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його; й заковувано його в залїза та пута, й стережено; й, розбиваючи окови, бував гнаний од біса в пустиню.

30. Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя? Він же каже: Легион; бо бісів багато ввійшло в него.

31. І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню.

32. Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі; і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти. І дозволив їм.

33. Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув.

34. Побачивши ж пастухи, що сталось, повтїкали, й, пійшовши, сповістили по городах і по селах.

35. Повиходили ж дивитись, що сталось, і прийшли до Ісуса, й знайшли сидячого чоловіка, що з него біси вийшли, одягненого й при розумі, в ногах у Ісуса, й злякались.

36. Сповістили ж їх і ті, що бачили, як спас ся біснуватий.

37. І благав Його ввесь народ околицї Гадаринської вийти від них, бо страх великий обняв їх; Він же, ввійшовши в човен, вернув ся.

38. Благав же Його чоловік, з котрого вийшли біси, щоб бути з Ним; відпустив же його Ісус, глаголючи:

39. Вернись до дому твого та розкажи, скільки зробив тобі Господь. І пійшов він по всьому городу, проповідуючи, скільки зробив йому Ісус.

40. Стало ся ж, як вернувсь Ісус, прийняв Його народ: всї бо дожидали Його.

41. І ось прийшов чоловік, котрому ймя Яір (а сей був старшиною над школою), і, припавши до ніг Ісусові, благав Його, щоб увійшов у господу його.

42. Бо дочка єдина була в него лїт дванайцяти, і та вмирала. Як же йшов Він, народ тиснув ся до Него;

43. і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись,

44. і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її.

45. І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене? Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене?

46. Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось; я бо чув, що сила вийшла з мене.

47. Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усїм народом, і як одужала зараз.

48. Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.

49. Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя.

50. Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся.

51. Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр.

52. Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить.

53. І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла.

54. Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань.

55. І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти.

56. І дивувались родителї її; Він же заповів їм нїкому не казати, що сталось.