Матвій 22 UMT
1. І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав:
2. «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина.
3. Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити.
4. Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!”
5. Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися — один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ.
6. Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили.
7. Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив.
8. І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому.
9. Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”.
10. Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей.
11 . Але коли цар увійшов і подивився на гостей, то побачив серед них чоловіка в простому вбранні. Цар звернувся до нього: „Друже, як же ти увійшов сюди, не вбравшись у весільне?” Але той мовчав.
13. Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю.
14. Бо багато покликаних, але мало вибраних”».
15. Тоді фарисеї пішли й почали радитись між собою, як би зловити Ісуса на слові.
16. Вони послали до Ісуса своїх учнів разом з іродіанцями, які мовили таке до Нього: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, правдиво наставляєш на шлях Божий, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей.
17. Тож скажи нам, як ти вважаєш, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні?»
18. Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Лицеміри! Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові?
19. Покажіть Мені динар, яким ви сплачуєте податки». Коли вони принесли динар,
20. Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?»
21. Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже».
22. Почувши таку відповідь, вивідники були вражені й, залишивши Ісуса, пішли собі геть.
23. Того ж дня декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
24. «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.
25. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, та через те, що в нього не було дітей, другий брат узяв шлюб із тією жінкою.
26. Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей.
27. Останньою померла жінка.
28. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
29. Ісус сказав: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої.
30. Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних.
31. А щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Божих слів, сказаних вам? Господь сказав:
32. „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”. Господь є Богом живих а не мертвих. Тож усі вони — живі».
33. Коли люди почули це, то були вражені Його наукою.
34. Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом.
35. Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса:
36. «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?»
37. Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”.
38. Це перша і найголовніша заповідь.
39. Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього свого, як себе самого”.
40. Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».
41. Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там:
42. «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син».
43. Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:
44. „Господь Бог мовив до Господа мого: Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх”.
45. Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
46. Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.